Вирішила скопіювати з Фупу і запостити тут як приклад адекватної, незаангажованої позиції, де є спроба тверезого аналізу, а не відображення "чорно-білого світогляду".
Re: умер Джон Маккейн Barbarian [ Відповісти в приват ] [Ігнорувати]
Я обычно не принимаю участия в «политических баталиях», к тому же написал, что не собираюсь обсуждать «конфликт Трамп – МакКейн». Но сейчас, отступая от своих правил, и в свете развернувшейся дискуссии о «смерти политика», хочу обратить внимание на один интересный, с моей точки зрения, аспект упомянутого «конфликта».
В 2008 МакКейн проиграл президентские выборы и conceded defeat Обаме в небольшой речи, которую все без исключения издания дружно назвали «most courageous concession speech». Впоследствие он сделал публичное заявление:
In McCain's statement, he noted that while he didn't like the outcome of the 2008 election when he lost the presidential race, he had "a duty to concede.” McCain added that he did so without reluctance.
“A concession isn’t just an exercise in graciousness. It is an act of respect for the will of the American people, a respect that is every American leader’s first responsibility,” McCain said in the statement.
Я считаю такое заявление в высшей степени уместным, справедливым и объективным – вне зависимости от того, кандидат какой партии и какой идеологии выиграл или проиграл. Такое заявление вне политики – это проявление уважения не к какой-то конкретной личности, а к самому институту президентства, уважение к традиции мирной передачи высшей власти в стране, как говорит сам МакКейн – «respect for the will of the American people».
Собственно, МакКейн ничего нового не сказал – так было всегда: после ожесточенной борьбы, не всегда честных политических выпадов, иногда даже личных оскорблений, махинаций и прочих штучек, присущих политической борьбе, проигравший президентскую гонку (иногда с честью, иногда без таковой) conceded a defeat и поздравлял победителя, уважая сам факт появления нового президента.
Это было 10 лет назад, Трампом на большом политическом горизонте и не пахло.
Сегодня результат of the will of the American people – президент Трамп. Проигравшая президентскую гонку Хиллари, как полагается (и это лишний демонстрирует уважение к посту президента), также conceded defeat победившему сопернику:
Clinton took the stage at around 11.30am, dressed in purple and black, to signify unity.
"Last night, I congratulated Donald Trump and offered to work with him on behalf of our country. I hope that he will be a successful president for all Americans.
“.....We must accept this result and then look to the future. Donald Trump is going to be our president.”
Агент ли он России или китайский шпион, самовлюбленный нарцисс или великий реформатор, дальновидный политик или безответственный болтун, финансовый мошенник или талантливый экономист, проголосовали ли за него на 5 млн больше или на 10 млн меньше – все это вторично. Пока Трамп явялется легитимно избранным, сегодня он олицетворяет институт президентства, он сидит на президентской табуретке, он принимает судьбоносные решения от имени the American people.
Похороны – очень интимное, семейное дело, тем более, что оргазнизацией своих похорон занимался сам МакКейн. Последнюю волю умершего надо уважать.
Но вот что мне не нравится, беспокоит как заноза.
Составляя свое публичное послание (публичное – это очень важно), своего рода «политическое завещание» to the American people, МакКейн прекрасно сознавал (а может быть и был заверен в этом), что его похороны будут проходить на государственном уровне, a статус state funerals предполагает некий протокол, в частности, lying in state in Capitol Rotunda. Еще не было случая в истории, чтобы действующий президент не возглавлял или, по крайней мере, не присутствовал на таком мероприятии государственного уровня.
Если бы запрет был высказан, передан, послан приватно, ситуация была бы совершенно иная. Но высказанный публично запрет – это полная противоположность той благородной позиции, высказанной МакКейном десять лет назад – неуважение к институту президентства, к посту президента.
Передавая публичное посланное американскому народу, МакКейн поставил личную неприязнь, свои политические ссоры, пусть даже оправданные, выше той мотивации, о которой говорил он сам с такой страстью - a respect that is every American leader’s first responsibility.
На мой взгляд это печально. Мелко, Хоботов.
Я написал сей опус не для того, чтобы затеять очередную свару о мерзавце Трампе и благородном МакКейне (или наоборот) – я высказал свое ощущение, как сказано в первой цитате «обсуждаем смерть политика». Кто-то с ним согласится, кто-то – нет. Но делать на этом дискуссию лучше не надо.