Якщо людина не має орієнтирів,мало знань-зазвичай помиляється. Головне- триматись орієнтирів і тоді помилка випливе і маючи мужність її визнаєш. Не кожному дані орієнтири.
У мене мати росіянка але виросла тут. Мене ніхто не вчив,що я українець- вирішив сам. Усвідомлення про відмінність між нами,як не анекдотично це звучить,пов'язане у пам'яті змалку зі словами батька матері(мабуть,сварилися):"Шел хахол,насрал на пол, шел кацап зубами хвать."І юнаком певний час дуже засмучувався,що у мене карі очі з жовтизною,а не чисто карі,як вичитав ,повинні бути у українця.У 18 років у середині 90-х був впевнений ,що війна між нами і кацапами неминуча. І чим дуже імпонує мені Порох- сміливим божевіллям в абсолютно програшній ситуації. Як колишній пацан, цілком його розумію, що значить спокійно стояти перед юрбою гопників, спокійно розмовляти і забути про страх тут-і-зараз. Чого це вартує і чим ризикуєш.
І ще:сам я з північного сходу,тут патріоти рідкість-білі ворони,а в структурі,де я працював, мабуть,не біла ворона,а біла чупакабра,хоч і звичайних ніхто не бачив.
Я до того,що не треба людей надто вже жорстко судити.