Ще як були ми козаками,
А Унії не чуть було,
От-там-то весело жилось:
Братались з вольними Ляхами;
Пишались вольними [1] степами;
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата;
Пишалася синами мати,
Синами вольними. Росли,
Росли сини і веселили
Стариї скорбниї літа, —
Аж поки именем Христа [2]
Прийшли ксёндзи і запалили
Наш тихий рай, і розлили
Широке море сліз і крови; [3]
А сиріт именем Христовим
Замордували-розпьяли.