мій дядько і моя тітонька померли до народження мами (народилась в 1935р.). їм було 6 років і 1 рік. двоюрідніх братів і сестер у мене нема.
Я вже писав колись на ФУПі.
Моя мама з-під Харкова.
21 року народження. В сім'ї з 6 дітей в голодомор вижило двоє.
Дід і прадід померли протягом тижня.
Село практично вимерло. Тобто, зараз вже такого села немає.
Хліб забирали харківські більшовики, але всі сховища виказували свої місцеві гниди з комнезаму.
За рік-два було знищено всі заможні господарства, забрано в колгосп всі сільгоспмашини - де вони успішно позгнивали.
Більшість "куркулів" вислали на Соловки - тому родичів з маминого боку в мене майже не лишилося.
Її родину не зіслали тільки тому, що бабуся наполягла, щоб все добровільно віддали в колгосп, але тим не менше їх вигнали з будинку, в якому організували школу.
І т.д.
Бабуся з двома вижившими доньками переїхала на дослідну станцію.
Мама перед війною поступила в Харківський медінститут, але не встигла евакуюватися 1942 року, бо поїхала забрати бабусю. На цьому освіта закінчилася.
Тож до 1943 року була в окупації.
Під час війни за її словами найпристойнішою людиною в селі був поліцай.
Виправляв документи, попереджав про облави. Стежив за порядком. Після звільнення повісили на сільському майдані.
Час від часу навідувалися партизани, як правило переночувати - забирали харчі, самогон. Про те, щоб нападали на німців не чула.
Тому виступ Федини для мене не пафос, а відлуння історії моєї сім'ї.
