шолудивий завжди собака, канадійко
Ні, не завжди, москалику
https://www.google.com/search?client=firefox-b-d&channel=trow&q=%D1%88%D0%BE%D0%BB%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D0%B9+%D0%BA%D1%96%D1%82ШОЛУДИ́ВИЙ, а, е, розм.
1. Покритий коростою, струпами, з горбкуватою шкірою, облізлою шерстю; паршивий. Навколо не було ні душі. Тільки пробіг до дверей станції кондуктор та мале шолудиве собаченя зголодніло обнюхувало сміття на пероні (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 34); — Якщо й цього разу збрешу, тоді вже, як
шолудиву кішку, — геть з хати! (Олесь Донченко, VI, 1957, 235); З усього господарства було в радгоспі лише кілька
шолудивих, підібраних після фронту
коненят (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 97);
// у знач. ім. шолудивий, вого, чол. Людина з лисиною або без волосся на голові. Полюбила чабана, Та й недоля моя! Я думала — кучерявий...В його чуба нема. Хоч є трошки, та не кучері, А вже мені шолудиві надокучили (Українські народні пісні, 2, 1965, 433); У нього совісті, як у
шолудивого волосся (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 350); В мене було стілько худоби, як у шолудивого чуба (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 313);
// Рідкий (про волосся). Рудувате, шолудиве волосся старанно спущене, хитромудро сплетене й переплетене (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 26);
// рідко. З невеликою кількістю пелюсток (про квітку). — Чого ти оце так змарніла? Колись цвіла, як повна троянда, а тепер така стала, як рожа в'яла, як шолудива квітка (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 192);
// рідко. Порожній (про плід). — Щось неначе чи гнилі горіхи, чи шолудиві, чи що (Нечуй-Левицький, III, 1956, 113).
2. перен., зневажл. Дуже поганий;
// Нікчемний, огидний (про людей). На радянсько-німецькому фронті
не раз чухають п'ятами і раз у раз чухаються (Петро Козланюк, Щури.., 1956, 189);
// Уживається як лайливе слово. — Ну, стій же ти, шолудивий бурсаче! — трясучи кулаком, промовив Жук (Панас Мирний, I, 1954, 332); [Риндичка:] В понеділок ваша сусіда, о
та шолудива кішка, Гапка підщипана, та золила сорочки у жлукті. А я й присікалась до неї! (Марко Кропивницький, I, 1958, 502).
Я дуже люблю, як кацапи повчають мене української мови
