Я прочитав, її порекомендували як джерело варте довіри.
Власне, рекомендація:
"АВТОСТОП"-2020. Невтомна Оксана Луцишина, яка в Техасі викладає американцям україністику, взяла на себе труд тепер трохи "дистанційно повикладати" в зворотний бік, українцям - американістику: познайомивши, бодай коротко, з передісторією чорного руху в США:
І спасибі їй за те, бо мене теж засмутило відкриття, наскільки наші москвоцентричні ЗМІ привчили українців бачити США крізь призму російського імперського (ab definitio расистського) дискурсу - і перед лицем американських расових протестів (авжеж, спровокованих Кремлем, але Кремль НЕ ПІДПАЛЮЄ ТАМ, ДЕ НЕ ГОРІТИМЕ!) українці несподівано відчули себе не "білими ніґерами", яких досі вбивають на власній землі за свою мову (як там, до речі, суд у Бахмуті над убивцями Артема Мірошниченка - чим скінчився?!) - а прямо-таки "білими сахібами", чи радше, "підсахібниками", готовими в один голос із запорєбріком боронити в США "панування білої раси")). (Хто дивився нашу з Сергієм Сингаївським розмову на Книжковому Арсеналі-2017 про його "Асмару" - там ми трохи говорили про цей "підсахібницький расизм" українців, перейнятий з російського поля, хто пропустив, відео тут:
&t=3874s)
Ну й тепер уже можу нагадати: щодо перспектив білої раси в 21-му ст. я свій прогноз висловила дуже давно - в написаному на поч. 1990-х, після своєї чи не першої поїздки в США, ПРОГРАМНОМУ вірші "Автостоп", що його тоді, м'яко кажучи, мало хто зрозумів (США ще були "іншою планетою" а якісь їхні проблеми й поготів!). Кому цікаво - перечитайте, він є у всіх моїх "Вибраних віршах". Це вірш не стільки про подорож ліричної героїні по преріях Мід-Весту автобусом Greyhound, де, крім неї, єдиним білим виявляється сплячий наркоман, скільки - про "кінець часів" і "передчуття громадянської війни" ("а цей звук, це вищання - мов двері незмащені /одчиняються й зачиняються, хтось виходить - / як я раніше не здогадалась, це ж ГОСТРЯТЬ НОЖІ!").
"У трюмах яких кораблів твоя кров перевозилась морем, Маріє?"
Тепер цей вірш розумітимуть усі, тепер він не потребуватиме жодних додаткових коментарів. Можна зі скромною гідністю похвалитися, що українська література сказала своє застережне слово про расові протести в США за чверть віку до того, як вони почалися.
Тому що українська література - АНТИколоніальна з крови й кости: можемо по праву пишатися тим, що це нашою мовою було написано "Кавказ" Шевченка і "Якутську поему" Лесі Українки - ще тоді, коли в усіх "білих" літературах найвищим актом аболіціоністської свідомости вважалася "Хатина дядька Тома". Так, ми попереджали "сахібів". Тим гірше для них, що вони нас не чули.
Резюме: розрізняймо своє від підробного - і не квапмось підставляти своє плече під чужі історичні гріхи. Читаймо Сингаївського, читаймо Луцишину - і не вірмо "підсахібникам" з чужого голосу: вони не "панувати" нас кличуть((. Всі ці расові війни - наразі ще "не наша свайба": це кінець тих "білих" часів, у яких не було місця Україні. І думати нам треба не над тим, як їх "вернути взад", - а як плавно вписатися в поворот і знайти своє місце в часах грядущих.
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=10158507063378953&id=58843843952
