Відзначення Різдва: родинні традиції, які варто берегти

[ruthene]

Відзначення Різдва: родинні традиції, які варто берегти
Галина Терещук
6 січня 2022 р.

https://www.radiosvoboda.org/a/svyatvechir-rizdvo-kutya-stravy/31640514.html

ЛЬВІВ ‒ Як не перетворити традицію українського Різдва на Christmas? Чому так важливо зберігати родинну атмосферу Святвечора і смак свого дитинства, готувати ті страви, які запам’яталися від бабусі чи мами? Чимало львів’ян бережуть старі зошити з рецептами своїх бабусь. Що символізують 12 пісних страв у вечір перед Різдвом?

Кутя, узвар, борщ, вареники, голубці, риба, пампухи – пісні страви на Святвечір.

Дослідниця галицької кухні, представниця «Інституту Галицької кухні» Маріанна Душар понад десять років в образі «пані Стефи» ділиться смачними історіями своєї родини. Вона любить експериментувати на кухні, збирає давні галицькі рецепти і для неї важливо зберегти смак дитинства. Особливо, на Різдво.

Різдво завжди було важливіше за Новий рік
Маріанна Душар

«Є родинні традиції, які тримаєш і бережеш. Але чому це важливо? Наші родичі пережили совєтів і не втратити пам’ять і традиції. А нині ми вільні вибирати і дотримуватись того, що так берегли рідні, можемо компонувати свята. Звісно, що є мультикультурні впливи і я це називаю, що Різдво перетворюється на Christmas. Хоча суть одна. Але у нас Різдво більш домашнє, не є таким споживацьким. Для нас більш важливо зібрати родину. Різдво завжди було важливіше за Новий рік. Сподіваюсь, що ми триматимемося традиційних 12 страв.

Мені було б цікаво у межах свого Святвечора відродити ту традицію, яку я пам’ятаю з маминої родини, де я виросла. Я не втратила це, але не практикую. Були ґуґлі з коропа, вишневий кисіль, коли тареля заливалась як на холодець. Я того не роблю. Знову ж таки, моя бабуся спеціально з літа робила вишні на кисіль. Я б робила це з морожених вишень. У нас був калач і хліб печений на глибоку бритванку. Рольмопси з оселедця і оселедець наквасно. Пироги з капустою, картоплею і цибулькою, борщ, вушка, узвар», ‒ розповідає Маріанна Душар.

Пампушки, або ж як ще кажуть у Львові пончики, робили і роблять з рожі (з пелюсток чайної рози). Такі пончики є різдвяним смаколиком. Рожу перетирають з цукром. І рецепти цього варення можна зустріти у багатьох українських і польських джерелах: кулінарних книгах, часописах, літературних творах.

На Різдво ‒ все найкраще
Маріанна Душар

«Взагалі трояндові конфітюрі – це східний вплив, але у них варені, а у нас терті і це доволі традиційно для Галичини. Чому пампухи з рожею на Різдво? Бо рожі ніколи не було багато, тому тримали для свят. Цільово для найважливіших імпрез. А на Різдво ‒ все найкраще, лишали все найцінніше, чого було мало, що в інший час року не використовували», ‒ каже Маріанна Душар.

[ruthene]

Символізм 12 страв
Головна страва на Святвечір – це кутя. Етнографи пояснюють, що ця традиція дуже давня, символізує єдність родини, зерно є символом багатства, а ще це страва померлих. На Святвечір на столі ставлять тарілку для тих, хто з родини відійшов у світ вічний, ніби припрошуючи душі на вечерю. У народі вважається, що Бог відпускає душі на Святвечір. Кутю готують зі пшениці, рису, ячменю, додають мед, родзинки, горіхи.

«12 страв отримали символ 12 апостолів, які засідають разом за столом з Ісусом Христом. Кожна страва має своє символічне пояснення і воно різниться. Єдине, ми можемо надати точне богословське пояснення ‒ це хліб. Бо хліб уприсутнює самого Ісуса Христа, як і свічка. Натомість, коли мова про кутю та інші пісні страви, то вони в символічній інтерпретації можуть відрізнятися. Однак важливо пам’ятати, що основою, як різдвяного столу, так усіх традицій, пов’язаних з колядкою і вертепами, є не так звертати увагу на фольклор, бо це переважає, як на те, що син Божий прийшов на землю, щоби спасти світ увесь, як співається у колядці. Тому головним змістом свята Різдва є отой клич, який співається у часі великого повечір’я ‒ «З нами Бог».

Різдвяний чи йорданський Святвечір ‒ це специфічна українська традиція, яка має подвійну ціль. Перша, це звернути увагу на подію приходу на землю сина Божого Ісуса Христа, а друге, що цю подію святкується у родинному колі, за столом. Саме для цього і є Свята вечеря. Чи має вона біблійні корені? Ні, але має народні корені, які наповнені біблійним духом, який відображається у символіці.

Символіка відіграє велике значення у богослов’ї, оскільки певні символи вказують на зміст речей. Наприклад, сам Ісус Христос вибрав хліб, як символ своєї присутності поміж людей у формі євхаристії, також і вино. Так само, український народ, ідучи за цим принципом, коли мова йде про Святу вечерю, то оформив її по богословськи, таким чином намагаючись уподібнити оцю вечерю перед Різдвом до вечері разом Христом, але не тим, який іде на Голгофу, а тим, яким приходить у наш світ як мале дитятко, щоб цей світ спасти», ‒ говорить Радіо Свобода богослов, отець УГКЦ Юстин Бойко.

[ruthene]

Більше людей святкують Різдво і 25 грудня, і 7 січня
Допоки тривають дискусії довкола календаря, коли ж святкувати Різдво, у Львові з року в рік більше людей святкують Різдво і 25 грудня, і 7 січня. Зрештою, така традиція була до 1939 року. У 30-і роки у Львові «Український кооператив» видавав календар, де були вказані всі українські, польські, єврейські свята. У місті жили і вірмени. Вірменська громада Надвечір’я (чрагалуйц, що з вірменської означає запалення лампад) має 5 січня, а Різдво святкує 6 січня разом із Богоявленням.

Чимало львів’ян перейшли на григоріанський календар, щоб святкувати Різдво з усім світом, як історик Ігор Лильо, який досліджує кухню, зокрема галицьку, створив проєкт «Їсти.Пити.Говорити».

«Для мене Різдво це універсальне свято. Можна сидіти під пальмою чи ялинкою. Головне, що ти відчуваєш всередині, чи чесним ти залишаєшся зі собою наодинці. Різдво – це можливість зустрітись з членами сім’ї, поговорити про рік і помріяти. Різдво залишається моментом очікування якогось чуда, пов’язаного з особистими, емоційними переживаннями. А 12 страв є прагнення до їхньої форми відтворення. Практикуючі віруючі розуміють, що є під терміном 12 страв і в чому сакральний момент. Кожен має право святкувати, як хоче.

Єдина і принципова річ, що я багато років є частиною великого християнського світу, але з повагою ставлюсь до родичів, які святкують 7 січня. Якщо людина себе причисляє до християнина, то Ісус народиться незалежно від того, чи є борщ з вушками чи ні. Важливо, аби дух Різдва витав всередині родини, між самими людьми і дарував їм радість», ‒ каже Ігор Лильо.

[ruthene]

Різдво у Львові є новоствореним феноменом. Починалось все з того, щоб привернути увагу туристів до зимового міста. І цей бренд спрацював. Бо щороку у різдвяний період у Львові не бракує туристів, які поєднують свій відпочинок у місті і в Карпатах. Програма святкування Різдва у Львові повторюється з року в рік: традиційне винесення дідуха, хода звіздарів, вертепів, коляда.

«Думаю, ми себе ще не знайшли. Ще місто себе шукає. Та форма, яка повторюється, дещо набридла. Я не маю нічого проти встановлення дідуха чи ходи вертепів і звіздарів. Хай залишаються. Мені б хотілося, щоб ми нарешті Різдво почали святкувати з більшістю християнського світу. У Львові починає з’являтися багато цікавих форм і це різноманітні дії, майстри-класи, на перший погляд не різдвяні речі, але коли на Різдво відкриваються виставки, проводяться зустрічі, влаштовуються після Різдва благочинні бали, то це мене, як містянина, надихає», ‒ зауважує Ігор Лильо.

У Львові, як розповідає історик, до 1939 року існувала традиція міського Різдва в українців і поляків. Дідух не був поширеним, це вважалося певною екзотикою, одягали тоді не вишиванки, а елегантні костюми і сукні за тодішньою модою. А мода цікавила львів’ян. Бо у міжвоєнний період виходило близько 20 модних журналів у місті. А ще з XVIII століття у Львові після 10 січня проводили бали, які називали білими. Бо проходили взимку. Бали були благодійними, а також для молодих дівчат це була нагода знайти собі пару.

«Бути доброчинцем для багатої людини у давні часи означало зовсім інакше, ніж тепер. Ці люди від народження були шляхетними. А у нас досить часто доброчинцями на таких балах люди стають для того, щоб стати кимось. У тих людей це був внутрішній обов’язок, який йшов зсередини», ‒ наголошує Ігор Лильо.

Різдвяний час є тим, який нагадує про доброчинність і людяність.