Його незрівнянна книжка “На коні й під конем“ була першою книжкою, яку я прочитав у своєму житті (принаймні так мені підказує пам'ять)Не стало Анатолія Дімарова... Новина про це лише через два дні... А він же був останнім, як говорив Сверстюк, хто так близько спілкувався з Тютюнниками, Загребельним, Гончаром, Тичиною, Вільде... Це той випадок, коли відійшла ціла епоха.
За все своє життя я не зустрічала людину з таким неймовірним почуттям гумору, не зустрічала таку сім'ю, яка за 65 років спільного життя стала єдиним цілим. Дімаров і для мене став саме таким учителем сімейного мистецтва: всі свої книжки він підписував для нас із чоловіком - бо в родині все має бути на двох...
З останнього інтерв'ю у вересні 2013 року:
"Чи закреслить мене час, я поки що не знаю. Не думаю, що я на всі часи і для всіх народів. Може, мене через п’ять-десять років забудуть. Усе залежить від того, який читач прийде. Я не можу уявити, як ото сьогодні люди читають оту електронну книжку, в якій, по суті, вся бібліотека зібрана. Може, я старомодний, але я навіть на слух не сприймаю текст — тільки те, що прочитаю і потім обдумаю.
Тепер останнє слово, як перед смертю. Всі оці зрушення соціальні — це не головне в житті. Найголовніше — прийти додому, в затишок, де є людина, яка вас розуміє. Оце й важливо — берегти своє кубельце".
Прощання з Анатолієм Дімаровим відбудеться 2-го липня об 11.00 в Будинку Письменників (вул. Банкова, 2). Похорон на Байковому кладовищі...
На фото - Анатолій Андрійович і Євдокія Несторівна, 2008 р.
