Є така тема.
Можна спробувати відмахнутись від неї, мовляв, не на часі, тут війна і все таке інше.
Воно, звичайно, так, проте я певен, що тема ця надзвичайно важлива і вплив навколишньої топоніміки на свідомість людини існує. Він, на перший погляд, дуже непомітний але вплив є, сповільнений проте надзвичайно потужний.
Ну от наприклад - людина народилася вже в незалежній, проте живе у місті Кіровоград на вулиці Дзержинського, ходить до школи по вулицях Червоногвардійській та Кірова до Комуністичного проспекту. А тут у школі вчитель їм розповідає про злочини комуняк проти українського народу, то от як дитині зробити належний висновок з цієї ситуації?
Що ми маємо на сьогодні. Маємо практично катастрофу національного масштабу, СРСР на більшості території не загинув і досі.
Коли в 2007 році Ющенко щось там патякав про необхідність відкриття музею радянської окупації мені було дуже смішно. Хотілося сказати йому - Вікторе Андрійовичу, не треба щось там відкривати, візьміть мапу - у нас уся Україна і є музей а ви в ньому директор!
Дніпродзержинськ, Кіровоград, Іллічівськ, Комсомольск,прости господи Орджонікідзе, десятки усіляких різновидів Кіровських та Фрунзівок, сотні Ленінівок, тисячі вулиць на честь убивць, катів, терористів та інших видів більшовицьких покидьків.
Годі й казати - дуже рясно засрали червонодупі мапу рідної неньки. Було щось в перебудову, трохи прибралися а потім покинули, от і підсохло комуняцьке лайно, закам'яніло, зараз доведеться вирубувати, бо більше ж так не можна.
Так, в перебудову та перші роки незалежності була певна надія, повернулися назви Маріуполя, Луганська, Алчевська (як не дивно, 1989-1991, усе на Донбасі).
На початку незалежності дуже гарно очистилася Західна Україна, молодці, а от одразу за Збручем - все, наче й не було ніяких революцій. Подивіться на сучасну карту Хмельницького - Червонофлотська, Комунарів, Карла Маркса, Постишева, Косіора (матір божа!).
Так так, саме Постишева та Косіора - тих двох скотів, яких сучасним українським судом було визнано винними у скоєнні злочину (геноцид українців). Правду кажуть, що пам'ятники непохованому вовану - то прикордонні стовпи совка.
Кияни, до речі, можуть не посміхатися. Якщо ви думаєте, що з перейменуванням у 93-му вулиці Леніна на Хмельницького а проспекту імені того ж гівнюка на Чоколівський, Київ очистився, то ви помиляєтеся. Сьогодні у Києві три (3!) вулиці Леніна - у колишніх селах Жуляни, Троєщина та Бортничі, які ще у 1988 році було включено до складу Києва. Там же ж досі маємо повний набір подібного калу (Маркса, Енгельса, Кірова, Фрунзе, Свердлова, Жданова, Комуністична, Комсомольска, Комінтерну). Так, це Київ. Чи маємо ми сьогодні право манірно крутити носом, почувши якісь комуняцькі назви у новинах з Донбасу, мовляв ми ж не такі, в нас от цілих два пам'ятники знесли.
Знести то знесли проте існування таких назв в столиці України - це як для 2014 року просто невимовна ганьба. Вулицю Комінтерну біля київського вокзалу було перейменували, а вона в Києві, виявляється, знову є, курва його мати!
До речі про Комінтерн. Є таке невеличке місто Ірпінь - ближнє передмістя Києва. З назвами вулиць кіт не валявся, така сама біда. Так от, фактично головна вулиця міста має назву 3-го Інтернаціоналу. Я троллив знайомих місцевих мешканців скільки міг, все просив пояснити мені, "тупому", що воно таке той Інтернаціонал, чому вулиця саме третього, де поділися перших два і чи був четвертий? З трьох десятків жоден не відповів. Один хлопчина-меломан правда сказав: "та це наче така пісня була".
"А чого ж третій?", - запитав я.
"Хто-зна, може це третя версія?", - відповів він.
Воно було б дуже смішно якби майже поруч з вулицею 3-го Інтернаціоналу не пролягала невеличка вулиця Комінтерну, хто не знає - це одне й те саме і я до нестями не хочу бачити цю більшовицьку срань коло себе у будь-якому вигляді.
Отже, з діагнозом зрозуміло, додатком я ще причеплю пост з переліком найодіозніших та найганебніших назв сучасної України, а зараз до пропозицій - що з цим робити.
Перше - вичистити лайно з нашої стайні.
Друге - не пускати до неї засранців у подальшому.
По першому пункту:
Наразі в суді розглядається заборона КПУ і це чудова новина.
Маючи таку заборону, а я сподіваюся що вона буде ухвалена, Рада (ця навряд, це вже для наступної) може приймати щось на кшталт "Закону про заміну топонімічних назв та назв об'єктів, пов'язаних з діяльністю заборонених політичних партій". І отут губастий Петя втрапив у халепу, бо сьогодні його банда має таку ж назву як і укрокомуняки при совєтах - КПУ, отже з'їхати з теми, що "це були не ми" не вийде.
За цим законом - примусово, обов'язково примусово, організувати на обласних рівнях комісії з перейменування населених пунктів, провести там серед мешканців опитування, обговорення та подати нові назви для затвердження до ВР (перейменування - робота ВР).
Інші комісії, вже на рівні міських та районних рад - по перейменуванню вулиць, площ і т.ін.
Встановити термін а потім прискіпливо перевірити та вздрючити за спроби залишити якогось Чапаєва чи Щорса. І щоб не було як у Києві з Червоноармійською - наче й перейменували вже 10 років тому на Велику Васильківську, проте якась сволота десь там щось не затвердила і все, вулиця злодійської червоної армії залишається і досі.
Не слід також забути про інші об'єкти - фабрики, заводи, шахти, дитячі табори.
Фабрика імені Карла Маркса - Петро Олексійович, ваш вихід!
Другим законом пропоную встановити певні правила найменування топонімічних об'єктів.
Ну ось для початку:
заборонити називати будь-які населені пункти на честь будь-якої особи, годі вже, доназивалися.
Перевагу у назві вулиць надавати історичним назвам місцевостей, населеним пунктам, у напрямі яких ці вулиці ведуть та хоч і просто на честь інших міст України - маємо 459 міст та стільки ж чудових назв!
А якщо вже й закортить назвати якусь вулицю на честь видатної особи то, аби не було соромно перед нащадками, запровадити чіткий та безумовний механізм на кшталт такого:
для українського політичного або військового діяча - 50 років з дня смерті, для іноземного - 100
для українських письменників, артистів, творчих людей - 20 років, іноземних - 50
для персоналій на місцевому рівні (наприклад, загиблі герої-пожежники або військові, уродженці цього населеного пункту, видатні мери (ну може десь же ж з'являться) - років 5-10.
(Цифри умовні, це все обговорюється, проте головний принцип повинен залишатися - не треба так, щоб якийсь достойник вчора помер, а сьогодні ми вже малюємо його прізвище на будинках. Аби не схибити, важливість людини для суспільства перевіряється певним часом і якщо, скажімо, через 20 років про неї будуть пам'ятати та поважати - будь-ласка, проходьте на вуличний вказівник).
Можна іще декілька категорій розробити, ну це вже хай депутати обмірковують, дарую їм цю ідею безкоштовно.
І ще декілька моментів.
Донбас. Два місяці тому я погоджувався з "кенгураційною" промовою Порошенка, мовляв, залишимо донбасянам їх пам'ятники, їх героїв і тому подібне, хай собі на них моляться.
Зараз вже бачу що то була не дуже вдала ідея, цей регіон дійсно розуміє тільки силу, отже необхідна повна та примусова десовєтизація назв. На початку мабуть не слід їх вже зовсім лякати вулицями Бандери та площами Шухевича, так, впроваджувати щось нейтральне - проспект Донецький, площа Харківська, вулиця Луганська, провулок Запорізький і т.ін проте перейменувати треба все.
А, і випалити нарешті напалмом "позивний", як зараз кажуть, того першого антиукраїнського терориста-сепаратиста сторічної давнини - Артема.
Гівнюки зі своїм Артемівськом яку назву споганили - було ж Бахмут, козацька сторожа та відоме місто майже 450-річного віку.
Та їм все мало було, є ще Артемівськ у Луганській та Артемове у тій же Донецькій, тьху, гидота.
Крим.
Топоніміка Криму це взагалі національна біда для кримських татар. Здається, відсотків 95 усіх населених пунктів було у 44-48 роках перейменовано на безбарвні, нейтральні кацапські назви - Владимировка, Урожайное, Степное і т.ін.
Читав десь спогади, як комісії з завезених партійців поспіхом вигадували назви, буквально зі стелі: "ось у мене сестра Олена, нехай то село буде Оленівка. А от у тому ставку я позавчора ловив рибу то записуйте найближче село Карпівкою".
І це не жарти, ось подивіться кому цікаво на колишні кримські назви:
http://road-crimea.narod.ru/rename.htmАк-Мечеть, Карасубазар, Курман-Кемельчи, це ж музика...
Зараз, звичайно не до Криму, а от потім, коли ми почнемо його визволяти, ці переліки стануть у нагоді.
Хоча можна жирно потролити кацапів вже сьогодні, "заочно" перейменувавши увесь Крим назад на татарські назви, ну ми ж його вважаємо своїм, то що нам заважає?
