СПРОБА ДІАГНОЗУ
— Коли економіка й надалі залишається олігархономікою, і як і раніше, заточена на монополізм, виникають серйозні сумніви в її успіхах. Але не можна думати, що десь є якась ниточка, яку смикнеш і весь клубочок розпуститься. Одночасно потрібно смикати з усіх боків. Зробили крок до поліпшення конкурентних умов на енергетичному ринку, далі потрібно посилювати антимонопольне відомство, прозорість регуляторної політики...
Антимонопольний комітет десятиліттям не бачить проявів монополізму там, де його видно неозброєним оком.. Місія АМК полягає в тому, щоб показати, що монополізму там нема, в той час, коли він там є.
Тому сьогодні вся країна пожинає плоди такого життя. Росія ж користується дефакто монопольним становищем двох провідних олігархічних угруповань: Фірташівського — на газовому ринку, та Ахметівському — на вугільному та електроенергетичному, щоб зреалізувати сценарій енергетичного удушення України.
Кремлю пряме воєнне вторгнення на цьому етапі вже не потрібне, бо вона може досягти тої ж мети в невоєнний спосіб. Її союзником в цьому в Україні є архаїчна олігархічна система.
Ми зараз переживаємо трансформації політико-економічної системи. З режиму клептократії, тобто відверто злодійського панування, ми перетворюємося в країну з системою плутократії (влада багатих людей). Можливо, більшість людей в нинішній українські владі і не нажили свої статки у відверто грабіжницький спосіб, як це зробила попередники, але тим не менш вони мислять точно так само як і вони. Цей стиль проглядається в спробі монополізм політичний перетворити в монополізм економічний, і навпаки — через економічні інструменти зміцнити політичну монополію. Це — ті граблі, на які знову наступає нова влада в Україні.
ЕНЕРГЕТИКА ВОЄННОГО ЧАСУ
— На мою думку, є два ключових завдання енергетики воєнного часу. Перше — забезпечення економіки всіма необхідними видами енергії як в нормальних обставинах так і в аномальних.
Зараз наша енергетика проходить випробування. І їй важко буде його пройти, тому що її не готували до роботи в аномальних обставинах. До певної міри час змарновано, тому що певні сценарії, як от з вугіллям, просто не бралися до уваги.
Друге завдання — це захист критичної енергетичної інфраструктури. На піку зимових холодів може бути посилена диверсійна діяльність довкола нашої енергетичної інфраструктури.
Ці два завдання — ключові сьогодні для енергетики України.
Третє стане актуальним, коли ми пройдемо зимовий сезон. Йдеться про поповнення запасів усіх видів енергетичних ресурсів, які будуть використані до критичного рівня. Вже можна говорити, що ми стоїмо перед викликом проходження опалювального сезону 2015—2016 років.
І тут знову постає конфлікт між необхідністю оперативного реагування і олігархічною природою економіки.
Урядовці можуть бачити і розуміти, що потрібно робити. Але це не важливо в умовах, коли є закостеніла, заточена під монополію економіка. Тому або уряд і Президент також будуть працювати на те, щоб змінити цю систему відносин — і в умовах війни це зробити якраз легше, ніж в мирний час — або ж програють.
Ми розуміємо, що Президент — один із олігархів і він намагається знайти олігархічний консенсус. Але це те, що його погубить. Швидше вони його долучать до свого консенсусу, ніж він схилить їх до свого.
ВЛАДА І МІНИ «КЛАНОВИХ ІНТЕРЕСІВ»
— Коаліція формально існує, але нікуди не поділись з нашої політики клани та представники їх інтереси... І це значно ослаблює стабільність коаліційної угоди. Проводячи реформи, зокрема в енергетичному ринку, коаліція зачіпатиме нитку основи кланово-олігархічної системи. А це загрожує тим, що коаліція сама може посипатися.
Але ми розуміємо, що чим далі затягується час, тим менша ймовірність успішного проходження реформаторських законопроектів, як по газу, так і по електроенергії.
Минулий парламент зміг проголосувати новий закон про функціонування ринку газу в Україні (в 2010 році), але провалив «реформу» електроенергетики. З зрозумілих причин. Цей парламент, в якому в більшій мірі представлені інтереси газового монополіста, очевидно, не зможе підступитися до питання реформи газового ринку.
Так і виходить, що на новому історичному етапі ми зіштовхуємось із старими викликами.
Звичайно, зараз у нас більше шансів цю проблему вирішити. Для цього потрібна, власне, політична воля. І знову ж питання, чи буде вона, коли наш президент сам з олігархічного середовища. Причому він не мікро-, а макроолігарх. Хочеться вірити, що в ньому сьогодні змагаються дві природи: державного діяча і бізнесмена. Хоча, сам Петро Олексійович часто говорить, що він — з бізнес-середовища. Йому краще не керуватися при прийнятті державницьких рішень бізнес логікою. І добре запам’ятати, що держава — це не корпорація. Вона не терпить ситуативних рішень. І тяжко карає за відсутність стратегії.
ПРИНЦИПОВЕ ПИТАННЯ СТОКГОЛЬМСЬКОГО АРБІТРАЖУ
—
Падіння світових цін на нафту не міняє «грабіжницької» ціни російського газу для України.
Адже річ в тім, що в формулі ціни, яка прописана в контракті, є базова ціна газу. І вона складає 450 доларів за тисячу кубометрів. Це означає, що за будь-якої ціни на нафту, ми будемо отримуватимемо ціну за газ, яка буде вищою за ці 450 доларів.
Одна ж головних претензій «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі до формули ціни — в ній закладене високе базове значення. А далі йде система коефіцієнтів. Тому ця висока ціна вона завжди даватиме ефект переплати.
Ці формули «Газпрому» сконструйовані штучно. Вони лише замасковані під ринкові ціни. Насправді, це просто класно упаковані політичні коефіцієнти. Тому питання перегляду контактів принципове з точки зору державної політики.
До речі, європейські санкції, під які потрапили державні компанії вуглеводневого сектору Росії — «Газпром», «Роснефть» — завдають їм клопоту, але говорити про те, що вони мають нищівний характер не можна. Колишньому єврокомісару Гюнтеру Еттінгеру можна давати звання двічі героя Росії. По-перше, він «схилив» Україну до зручного Кремля рішення на тристоронніх переговорах. А по-друге, це саме він вивів з-під режиму європейських санкцій 70% зовнішньої торгівлі Росії. Адже російська торгівля нафтою, нафтопродуктами, газом, вугіллям не потрапили під ці санкції.
ГІБРИДНА ВІЙНА ПОЧАЛАСЯ З ЕКОНОМІЧНОЇ БЛОКАДИ
— В своєму останньому дослідженні ми показали в чому проблема сприйняття гібридної війни. На первинному етапі вона не сприймається як війна. Ретроспективним аналізом ми визначили дату старту війни Росії проти України. І це — 14 серпня 2013 року. У нас же прийнято вважати, що гібридна війна почалася наприкінці березня на початку лютого, коли «зелені чоловічки» з’явилися в Криму. Так розпливчата дата. Десь 26 лютого 2014 року їх помітили в Криму. Але Міністерство оборони відчеканило медалі «За возвращения Крыма», на яких стоїть дата 20.02.2014 — 18.03.2014.
Так от дата 20.02 — це дата введення в дію воєнного компоненту війни. А сама гібридна війна стартувала раніше — 14 серпня 2013 року, коли було прийнято рішення занести до списку «ризикових» усіх експортерів з України. Тоді масово на кордоні з Росією був зупинений весь транспорт з України. Це був старт масштабних економічних санкцій проти України. І за цим сценарієм передбачався аншлюс України. Офіційний Київ вже йшов до цього. Воєнний компонент був підготовлений, але не вважалось що він буде потрібний. Бо Янукович крок за кроком приймав умови, які диктував йому Путін, аж до відмови від Асоціації з ЄС. Та Євромайдан поламав цей сценарій. І воєнний компонент, як рояль в кущах, був задіяний.
