Вторинність є, на жаль, визначальною рисою української політики.
Спостерігаючи за діями наших президентів від 1991 року, можна сказати, що вони завжди в зовнішній політиці керувалися побажаннями, інтересами, вимогами іншої сторони, ставлячи інтереси України на друге місце.
Захотів Єльцин Чорноморський флот в Криму – будь ласка!
Захотіли Клінтон, Мейджор, Єльцин роззброєння України – будь ласка!
Захотіло хуйло таку-то ціну на газ – будь ласка!
Захотіли Меркель, Оллнад, хуйло Мнськ 2 – будь ласка!
Подібна вторинність інтересів України в зовнішній політиці чи економічних зв“язках із зовнішнім світом вже стала нормою за два десятиліття.
І схоже на те, що до неї всі звикли як до чогось природнього. І якщо Україна раптом відмовиться від подібної вторинності, то це може бути сприйнято як виняткове нахабство і виклик.
Але відмовлятися від подібної вторинності таки треба.