Інтерв'ю з головою Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, народним депутатом від РПЛ Віктором Галасюком
-- Нещодавно прем'єр заявив, що хоче провести консультації з коаліцією з приводу економічної політики, програми з МВФ. Чи буде ваш комітет та ваша політична сила піднімати під час них питання необхідності формування в Україні державної промислової політики? Як ви оцінюєте рішення уряду щодо закріплення функцій ліквідованого Мінпромполітики за Мінекономрозвитку та призначення профільного заступника міністра щодо управління державною власністю та промисловою політикою?
-- Я вважаю, що рішення уряду визначити профільного заступника міністра, відповідального за промислову політику, є дуже доречним. Це окремий важливий та специфічний напрям діяльності. Але давайте все ж таки почнемо з першого питання - необхідності для України мати державну промислову політику.
По-перше, немає сумнівів, що Україні, як державі, яка хоче здобути реальну економічну силу, незалежність, добробут громадян, потрібна потужна промислова політика. За великим рахунком, економіка, яка не має промисловості, – колос на глиняних ногах. Адже, якщо ми візьмемо закордонний досвід, то, мабуть, одним з найбільш показових серед наших найближчих сусідів є досвід індустріальних країн: Польщі, Туреччини, Словаччини чи навіть Білорусі. До речі, Білорусь - гарний приклад, і це тому, що він є найбільш контроверсійний. Адже цю країну часто не сприймають як країну-авторитет чи країну-зразок, зазвичай наводять інші приклади. Серед них і Польща, і Туреччина, і Малайзія, і Китай. І в цьому ряду -Білорусь. Чому? Тому що за даними Світового банку ВВП Білорусі за паритетом купівельної спроможності в постійних цінах, які забезпечують співставність, складає понад 17 тис. доларів США на людину. А у нас зараз…
-- Так. Було в 2013 році стільки. А за паритетом купівельної спроможності в постійних цінах це десь $8500, але після того падіння, що відбулося, вже мабуть не більше $7000, в кращому випадку. Тобто, порівняймо Україну до кризи – $8500 і Білорусь, у якої $17000. Тож позаминулорічний ВВП Білорусі більше, ніж передбачає Стратегія-2020, цей амбітний план розвитку України на 5 років. Навіть якщо Білорусь зупиниться у своєму розвитку, а ми будемо зростати нереальними темпами, то ми її навряд чи наздоженемо за 5-6 років. Для цього нам знадобилось би зростати на 15-20% щорічно, що не є реалістичним.
Так от, чому я кажу про Білорусь? Тому що там частка переробної промисловості у ВВП - 27% - вдвічі вища ніж в Україні. У нас цей показник зараз менше 14%, хоча на початку 1990-х років ми мали понад 30%. Тобто з моменту здобуття незалежності ми пройшли шлях деіндустріалізації, а Білорусь пройшла шлях індустріалізації, причому з покращеними показниками. І тому ми розуміємо, що наявність промислової політики – це не якийсь там далекий приклад з іншого кінця світу, він дуже наочний та прийнятний для нас, релевантний.. Я вже не кажу про досвід інших країн: Польщі, Туреччині, Малайзії. Я зараз вам покажу співставні дані, щоб можна було порівняти, зрозуміти, що це таке (показує діаграми). От динаміка з 1990-го року до 2013-го року включно: Україна стартувала з показником $10500 ВВП на душу населення, а в 2013-му ми мали $8500..
Ви зрозуміли? Втратили п'яту частину економіки в реальному вимірі ще до військової агресії. Нижче нас були і Малайзія, і Польща, і Білорусія, і Грузія, і Молдова. Туреччина була на одному рівні з нами, Румунія – майже на такому ж. Сьогодні що ми маємо? Туреччина – майже під $19000, Румунія – $18000, Малайзія та Польща – по $22500. Ми чітко бачимо модель: інші країни, які запроваджували потужну індустріальну економіку, зростали: хтось подвоїв, а хтось – досяг ще більшого. А Україна, на жаль, пішла шляхом не Польщі, Туреччини, Кореї, Словаччини і навіть Білорусі, а пішла шляхом Грузії та Молдови, де дуже схожа картинка деіндустріалізації…
Але багату країну без сучасної промисловості неможливо побудувати. Україна, як країна сільськогосподарська, яка експортує зерно, як країна сировинна, яка експортує залізорудну сировину та метал найнижчих ступенів переробки, країна, яка експортує ліс-кругляк та інший необроблений матеріал, не має жодної перспективи у сучасному світі. Без потужної промислової політики не може бути взагалі відродження нації, та збереження державності. Деіндустріалізація – передвісник бідності, а промислова та інноваційна політика прокладають шлях до багатства країни. Тому саме промислова політика - це насправді центральне питання економічної політики.
Якщо казати, чи потрібен спеціальний орган, що опікувався б промисловістю, то абсолютно не принципово, як би це називалось: або Міністерство промислової політики, або профільний підрозділ Міністерства економіки. Головне, щоб це була команда людей, яка має відповідний мандат, кваліфікацію, і метою якої є проведення не якихось абстрактних реформ, скерованих на все і ні на що, а щоб вони ставили за мету показники, які притаманні промисловій політиці: частка переробної промисловості у ВВП, продуктивність праці, кількість людей, зайнятих в переробній промисловості, прямі іноземні інвестиції, частка промислового експорту тощо. До речі, це повинно бути встановлене як показник і в цілому для Міністерства економічного розвитку і торгівлі і Міністерства фінансів. У нас не тільки Голова НБУ, але вже і Мінфін і МЕРТ заявляють що вони відповідають тільки за загальні макроекономічні показники, отже, насправді чиновників ані хвалити, ані наказувати нема за що – вони живуть у паралельному з економікою світі.
Як можна казати про розвиток інших секторів – і торгівлі, і фінансів тощо – якщо немає в організмі центрального елемента - "серця"? Ми можемо скільки завгодно перепродавати чужі товари чи запроваджувати якісь механізми підтримки малого і середнього бізнесу, але якщо не буде потужного каналу приходу в країну експортної виручки, успішних середніх та великих виробничих підприємств, то не буде з чого людям мати купівельну спроможність, щоб щось купити на базарах, в магазинах. Це цілісний організм і, на жаль, саме промислова політика була втрачена і деінституціалізована, тому її треба відроджувати.
Відповідальний за промислову політику в Мінекономрозвитку повинен бути. І це має бути людина з досвідом роботи в промисловості, вона жодним чином не повинна бути неолібералом, який впевнений, що потрібно зробити тільки дерегуляцію, лібералізацію, а все само собою відбудеться, сама собою відбудується промисловість. Промисловість сама собою не відбудується. На такій посаді має бути державник, який розуміє інструментарій державного втручання, державного впливу на економіку. Тобто ця людина має бути практиком, яка не по підручниках вчилася економіці, яка жила не в тій країні, де ніколи не було розвинутої промисловості, не та людина, яка має лібертаріанські погляди, і яка впевнена, що головне для держави – піти з поля гри, а там економіка, мовляв, сама собою стане процвітати. Не стане процвітати. Досвід закордонний показує, що поки держава не береться цілеспрямовано за створення умов для виробничого та інноваційного бізнесу, нічого само не відбувається.
Якщо навіть брати сучасне визначення промислової політики за світовим досвідом, то це "цілеспрямована урядова діяльність з розвитку виробничого сектору шляхом застосування набору політик і спеціальних інструментів". Це значить, що не самодіяльність, не якісь розрізнені саморегулівні організації чи активісти можуть дати результат, а конкретна діяльність уряду. Наявність набору спеціальних інструментів вказує на те, що це дуже прикладна сфера, вона не теоретична, тобто є цілі, є конкретні інструменти, які мають бути застосовані, - і це те, що має робити саме уряд.
Тому повторююсь, абсолютно слушно, щоб у Міністра економіки був профільний заступник з промисловості, але важливо, щоб була ще команда однодумців, яка тісно працює з іншими органами влади і ВР, бо на сьогодні Верховна Рада поточного скликання зробила дуже немало, щоб закласти юридичні основи для промислової політики.
От, наприклад, за наполяганням Радикальної партії, до якої я належу, в Коаліційну угоду був включений окремий розділ, восьмий: "Забезпечення прискореного економічного розвитку", і переважна частина змісту того розділу саме стосується індустріальної політики, розвитку високотехнологічних виробництв і конкретних інструментів. Ми домоглися того, щоб цей розділ став невід'ємною частиною Програми дій уряду. І наше завдання як фракції, як комітету, як депутатів і просто як громадян, максимально допомогти уряду у деталізації та втіленні тих фундаментальних речей, які ми заклали. І ми будемо це робити всіма можливими і неможливими способами.
А разом з тим, якщо ми будемо бачити, що це в недостатній мірі сприймається чи в недостатній мірі імплементується, то в Коаліційній угоді закладений механізм відповідальності міністрів за невиконання умов Коаліційної угоди. Тому ми будемо здійснювати парламентський контроль і створювати відповідний вплив на кадрові рішення, якщо ця політика не буде реалізовуватися. Це є дуже відверта політика, тому що ми кажемо на старті, що для нас це принципово, критично важливо, це важливо для країни, це важливо для економіки, і це сьогодні не можна обходити.
Не можна зводити пріоритети економічної політики до дерегуляції, до імплементації угоди про вільну торгівлю з ЄС. Економічна політика держави не обмежується цими складовими. Це важлива частина, але, наприклад, та ж дерегуляція – це, умовно кажучи, відсотків 15 в загальній картинці економічної політики держави. В Коаліційній угоді, окрім того, є потужна промислова політика, інноваційна політика, інвестиційна, і суть цієї політики сформульована в преамбулі розділу восьмого Коаліційної угоди. Я зараз Вам зачитаю (дістає з портфелю угоду).
-- Ви завжди її з собою носите?
-- Так, треба нагадувати урядовцям та колегам, а то швидко забувають.
