Група вийшла з криївки 4 березня 1960 року, тобто занадто рано - в лісі ще лежав сніг, на вулиці було досить холодно.
Надалі підпільники перебували у лісі, що було небезпечно, оскільки підвищувало імовірність бути виявленими. А 14 квітня 1960 року, в Страсний Четвер, настала розв'язка - в Божиківський, Тростянецький та Слав'ятинський ліси наїхало багато війська.
Ось, як про це розповідає сама М. Пальчак в інтерв'ю Д. Нискоклон ("Визвольний шлях" у кн. №3 (588) за 1997 рік - с.316; думаю, що ця розповідь суттєво відредагована інтерв'юером):
"Нас або вистежили або донесли сексоти. Це стало зрозумілим в одну мить. Побачивши, що ми оточені, ми вирішили разом бігти і в разі смертельної небезпеки дострілятись, щоб не здатися ворогові живими. Ми почули крики з вимогою здатись живим.
Раптом я перечепилась за гілля і впала. Солдати почали підбігати до мене, а я вже була поранена і в праву руку. Останніми зусиллями приклала пістолет П-38 (нім. виробництва) до голови, вистрілила і впала. Рукою володіла погано, тому куля попала в голову в 7 міліметрах від мозку, і я себе не змогла смертельно поранити.
Коли фотографували місце події, то солдат почув, що я дихаю. Мені на місці санітари зробили перев'язку і на машині відправили у Підгайці. Цього я вже не пам'ятаю".
Імовірно, стан Марії був не настільки важким, як вона стверджує, оскільки вже 15 квітня 1960 року вона була опитана працівниками УКДБ Тернопільської області.
Під час короткочасного бою Петро Пасічний отримав кілька кульових поранень у груди, а Олегу Цетнарському перебили ноги. Щоб не потрапити до рук кадебістів пораненими, вони застрілилися.
Їхня тіла забрали до Підгайців для впізнання.
Так закінчився організований спротив радянській владі. Однак, ще залишались одинокі нелегали. Деякі з розшукуваних повстанців ховались аж до незалежності України, в тому числі й на Тернопільщині.
повний текст тут
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/28/33736/автор
Роман Москаль
Адвокат (Харків).
Цікавиться краєзнавством Івано-Франківщини
Слава Україні
Герої не вмирають
