0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.
Нині цілий день крізь мене проростало літо. От вийшов на вулицю, зиркнув ліворуч-праворуч, а там - колінко дівоче зблиснуло, декольте сяйнуло, біле плічко сонячний зайчик впіймало... І росте в тобі літо. Ну, добре, не росте. Тьохкає. Як старе лямпове радейко, яке так важко на хвилю налаштувати. Воно скрипить, пищить, шипить, але крізь це шкваркотіння, чути мелодію - легку, прудконогу, що біжить бомоніж десь в притихлій душі. А ти прислухаєшся - чи то не артрит в орґанізм прокрався? Мо' солі зарухались у нев’янучому опірно-рухомому апараті?Нє, все набагато ліпше. Пахнуло теплим літом. Замаїло дівками. Зазоріло мандрівками стежками незнаними з колєґами вірними, з якими з одного келишка не раз пив і ще хочу.От чує моє серце - все в нас добре буде. З цими людьми, що моїм народом звуться. Мусить бути. Так моє радіво каже. Вірю.
