нещодавно у нас проходили дуже великі командно-штабні навчання.
поробили умовні роти-батареї-батальони, намішавши людей з усієї частини, завели сотні одиниць бронетехніки різної і уперед, в поле.
1. прибули на місце, де мала стояти наша батарея.
командир тицьнув пальцем де наш сектор оборони і дав команду - окопатися, замаскуватися, приготуватися.
окопалися, , присіли перекусити, аж тут кличуть мене до командира.
приходжу. питають - а дай но свій компас, ти ж завжди носиш компас.
ношу. навіть коли за грибами в ліс іду.
а тут купа офіцерів з великими і малими зірками на посадах комдивів-комбатів не мають НІЧОГО.
витягнув, покрутили і потупивши голову комдив мовив - ймовірний противник знаходиться на 180 градусів в протилежний бік.
нагадую - наші залізячки - окопані, траспортні засоби поховані-замасковані, в казані щойно зварена їжа.
що звучало в ефірі - можете здогадатися.
2. день другий - вдосвіта - перемістилися на іншу позицію далеко за горизонт. зайняли висоту. комдив показує сектор оборони.
вибираю місце, звідки нормально можу його накрити, окопуємося, маскуємося.
приходить комдив і розказує, що залізячка неправильно виставлена, бо не по лінійці з іншою техніікою.
не витримую і пояснюю, що ми не на параді, а моє завдання - крити сектор, а не шикуватися.
у випадку шикування - я не зможу прростріляти 60% сектору, а там якраз "зеленка", по якій противник просто підповзе і закидає гранатами.
хлопці збоку вже починають потрохи зціплювати зуби і підходити з лопатами ближче...
комдив плавно з’їжджає на комбата, той самоусувається, все лишається як було.
висновок:
- совок таки глибоко вбив нашим "паркетним" офіцерам тягу до інструкцій та показухи.
- якщо обгрунтовано та "зубато" відбиватися, то ці відходи псевдоармії здуваються і ретируються.