,,Українська система підтримки АПК принципово відрізняється від європейської. Обсяги державної підтримки в Україні, можливо, навіть більші, ніж в ЄС, але вони націлені не на комплексний розвиток фермерства, а на сприяння агрохолдингам-монополістам у їх "економічно обґрунтованому" насадженні монокультури.
Це сприяє не тільки деградації ґрунтів, а й придушенню тваринництва, загалом відтягуванню ресурсів від інших галузей навіть всередині АПК.
Хоча в країні іде "війна з пільгами", агрохолдинги майже повністю звільнені від податків та успішно боронять свій законодавчо закріплений "священний" статус, забезпечивши собі при цьому 300-відсоткову рентабельність.
Виявляється, що "відродження села" по-українськи, скоріше, сприяє його знищенню. Запропонувавши аграріям звільнення від оподаткування замість цільових пільг, держава підписала смертний вирок екологічному землеробству та будь-яким спробам розвивати комплексні господарства.
Якщо в інших галузях податки не платять незаконно, то в АПК режим безкоштовної експлуатації ресурсів закріплений законодавчо. При цьому агрохолдери, очевидно, не гребують і схемами. Принаймні, галузь у пропорційному відношенні до її частки у ВВП країни сплачує у 20 разів менше, ніж інші галузі.
Пільги для АПК дискримінують комплекси, які включають рослинництво для власних потреб чи екологічне використання побічних продуктів тваринництва.
Повне самоусунення держави від регулювання землеробства та зняття обмежень на зовнішню торгівлю перетворюють країну на одне безкрайнє поле соняшників, ріпаку та зернових, де у яскраво-жовтому мареві губляться напівзруйновані братські могили великої і малої худоби - колишні ферми.''