Перша гілка, де піднімалося ця скандальна тема, була знесена модераторами на смітник. Мотивом було названо, що гілка брехлива, мені висунули звинувачення, - модераторе, дякую, що із словом «ніби», - в поширенні того самого, що винесено в назву теми.
Це в той час, як я намагався лише привернути увагу до того, що відбувається, і висловлював думку, що було б доцільним почути аргументовану відповідь офіційних українських осіб, бо скандал насправді має місце поза тим, що думають про нього люди, і навіть, модератори. І цей скандал загрожує нанести величезну шкоду Україні, як би не намагалися цю тему не помічати. Цю думку дехто навіть підтримав, в той час, як гідні жалю абсурдні звинувачення модераторів (двох), ніхто не підхопив.
Оригінал на смітнику тут:
http://ukrpravda.net/index.php?topic=36573.0Його буде легко шукати, якщо і цю гілку знесуть. Вони опиняться поруч. Хто захоче, почитає.
А тепер, після затягнутого вступу, стаття Катерини Липи, яка взяла на себе клопіт зробити роботу, яку слід було б зробити мінстру внутрішніх справ, чи, скажімо, прокурору.
Індіана Джонс і голландські скарбиКатерина Липа«Мистецтвознавчі» детективи користуються шаленою популярністю вже понад десяток років. А оскільки ми живемо у світі чи то інтерпретованому, чи то почасти створеному медіями, такий детектив можна зліпити з підручного матеріалу в житті. Вийде щось подібне до реаліті-шоу із наперед заданим сюжетом, який збагатиться барвами за рахунок яскравих учасників, що, тим не менше, не будуть вибиватися із сюжетної лінії.
За законами жанру, у «мистецтвознавчому» детективі мають фігурувати викрадені твори, бути замішані організовані злочинці й політики, безкомпромісний герой-експерт має гасати до різних країн, нервово розкидати електронні листи й СМС, розпитувати таємничих інформаторів. Усе це є у постановочному детективі, що розігрується на наших очах.
Фото, зроблене після пограбування музеюВчора весь світ дізнався, що є в Голландії містечко Горн, музей якого пограбували 10 років тому, поцупили 24 роботи голландських живописців XVII ст. (переважно другорядних) і 70 срібних предметів того ж періоду. І от картини несподівано випливли в Україні – здогадно, десь у зоні АТО. Такий собі Борис Гуменюк ще влітку повідомив посольство Голландії, що буцімто знає, де твори і буцімто зажадав за них €50 млн., хоча красна ціна полотен – €10 млн. На перемовини вирушив голландський експерт Артур Бранд (на фото з прес-конференції він у центрі, а директор постраждалого музею збоку і насилу вмістився у кадр), який побував аж у Києві і з’ясував, що до справи причетні «українські націоналісти» та відомі українські політики. Експерт гордо оприлюднив сенсаційну інформацію, яка миттєво розлетілася світовими ЗМІ, демонструючи Україну у вкрай негативному світлі. Але детектив на те і детектив, щоб читати його спокійно, звертаючи увагу на деталі й приховані натяки. Тож читаймо.
Артур Бранд - в центріГерой романуСкільки років ми милуємося кіно- та літературними героями, що не тільки мужні й прекрасні самі по собі, але й розуміються на мистецтві, археології та ще й світ рятують! Незабутній Індіана Джонс, професор Ленґдон з романів Дена Брауна і ще десятки дрібніших героїв та модний блогер Шерлок у виконанні Бенедикта Камбербетча насправді дають чудовий рецепт кар’єри – бери і роби.
Голландець Артур Бранд зробив. Мистецтвознавець і консультант з антикваріату, що спеціалізується на відстежуванні «біографій» артефактів, щоб, бува, порядному колекціонеру не втрапила до рук крадена річ, перетворив своє ремесло на мистецтво, а себе – на медіа-персонажа. Консультування поліції у різних справах Артур Бранд навчився подавати у медіях як власні розслідування, він гарний зовні, балакучий, читає TED-лекції, має власний сайт. От на цьому сайті пан Бранд і вивісив текст щодо нашого детективу – єдиний англомовний на всуціль голландському сайті.
Говорять «свідки»Усі обвинувачення українських вояків та урядовців, що закружляли світовими ЗМІ, походять з тексту на сайті та прес-конференції Артура Бранда. Жодного документа він не надає, але полюбляє там, де за текстом мало б стояти «злочинець», писати «український націоналіст». Саме Бранд викладає історію про перемовини з Борисом Гуменюком, про вимогу дати за картини аж €50 млн, демонструє фото одного з викрадених творів з прикладеною до нього газетою «Україна молода» за відповідне число. Щоправда, зображення газети (не кажучи вже про картину) такої якості, що перевірити, за яке вона число, було важко – довелося шукати в архіві за змістом. Людині, що не володіє українською, така перевірка не під силу.
Голландський розслідувач розповідає, що Гуменюк повідомив йому, буцімто працює за відсоток на осіб, що «стоять вище». І тут Бранд робить зворушливу у своїй наївності (якщо це наївність) заяву: «Ми порадилися з широким колом людей і один правий політик повідомив нас, що одним з двох людей, які послали Гуменюка на переговори був лідер партії «Свобода» Олег Тягнибок».
Далі пан Бранд розводиться про те, що «Свобода» є фашистською партією і про це вже писали європейські ЗМІ. Інший інформатор повідомив нашому Індіані Ленґдону, що попри заяви українських посадовців про початок розслідування злочину (це перша побіжна згадка, що українська поліція, виявляється, щось робить), провадити його буде важко, бо другою особою, що стоїть за Гуменюком є Валентин Наливайченко. Далі пан Бранд пише: «Розслідування виявило, що Наливайченко очолював СБУ у 2009 р. і повторно з 24 лютого 2014 р. до 18 червня 20015 р. А вже за 2 тижні, на початку липня 2015 р. він разом з Тягнибоком послав Гуменюка спілкуватися з посольством Голландії».
Не багато розуму треба, щоб «розслідувати», коли саме Наливайченко керував СБУ – це не таємниця. Артур Бранд стверджує також, що за кілька днів його інформатор в Німеччині повідомив, буцімто голландську колекцію запропонували німецьким бандюкам і робив це саме Наливайченко. Звісно, від наших політиків можна очікувати чого завгодно і ми усі не надто їм довіряємо. Але отак бездоказово взяти і звинуватити публічних, доволі вагомих у країні людей у серйозних злочинах, покликаючись лише на неназваних інформаторів – превелике нахабство.
Борис ГуменюкІ далі: «Ситуація є наступною: українська влада провадить розслідування разом з представниками Голландії, незважаючи на тиск, що посилюється, у той час як зловмисники через свої зв’язки у «Свободі», СБУ та батальйоні ОУН знають кожен їхній крок наперед….. Батальйон ОУН має справу з людьми з Казахстану, Таджикістану та Афганістану. Якщо картини у їхньому нинішньому стані вирушать до однієї з цих країн у обмін на зброю, вони будуть загублені назавжди». У цьому пасажі стільки очевидних нісенітниць, що навіть коментувати зайве.
Картинки до тексту також цікаві. Тут головна «зірка» – Олег Тягнибок: то він буцімто віддає нацистське вітання з трибуни, то ручкається з американськими політиками, то стоїть поруч з президентом Порошенком. А ось і обидва фігуранти справи, Тягнибок та Наливайченко йдуть під прапорами разом з прем’єром Арсенієм Яценюком. Отак Артур Бранд мазнув брудом по усіх, до кого руці дотяглися. Як легко з подібних матеріалів розкручується всесвітня медіа-істерика, нині відомо кожному.
А що ж свідки з нашого боку? Батальйон ОУН відхрестився від Бориса Гуменюка, змалювавши у доволі неприємних деталях процес розриву з ним, що відбувся ще навесні. Відтоді Гуменюк регулярно заявляє, що належить до свого, окремого, бату ОУН, а справжній батальйон це спростовує, бо батальйон ОУН існує лише один. Хто стежить за подіями на фронті, знає про цей скандал, тож реакція керівництва бату цілком природна і особливих підозр не викликає. Але Бранд у кожному рядку товче одне: «ОУН-ОУН-ОУН». Сам Гуменюк у вельми розпливчастих висловах розповів Громадському радіо, буцімто про колекцію у одному з маєтків на передмісті Донецька було відомо мало не з початку війни, але от нещодавно надійшла інформація, що колекція викрадена у Голландії і він вирішив повідомити посольство. Гуменюк підтвердив, що спілкувався з Брандом, але не на території посольства, а «у якійсь підворітні». Бранд при спілкуванні дякував, погоджувався з тим, що картини нині на ворожій території, дістатися до них проблематично, пропонував € 50 тис. винагороди тим, хто врятує твори, а за два дні раптом написав Гуменюку листа, у якому вимагав негайно повернути колекцію і погрожував Інтерполом.
У цій ситуації усі говорять не всю правду. Вірю, що крадені картини і досі висять (чи, сподіваюсь, лежать спаковані в підвалі) на лінії вогню десь у Пісках. Вірю навіть, що Борис Гуменюк звернувся до посольства Голландії зі шляхетних міркувань (бо треба бути несповна розуму, щоб пхатися до дипустанови з вимогами шантажиста). Але цікаво, яким чином пан Гуменюк «отримав інформацію» щодо походження картин?
Річ у тім, що мистецькі твори може ідентифікувати при безпосередньому огляді (не з фото!) лише мистецтвознавець, причому такий, що займається певним колом художників певного періоду.
Проблема у тому, що в музеях України немає великих колекцій голландського живопису XVII ст. та ще й другорядних майстрів, маловідомих за межами Голландії. А немає колекцій – то немає і визнаних експертів у цьому питанні. Тепер уявіть на хвилинку, що якийсь західноєвропейський експерт якимось невірогідним чином дістається на передній край у зоні АТО, щоб атрибутувати знахідку. Якби такий герой існував, то хороброму Артуру Бранду було б простіше «вирахувати» й допитати його у Європі. Звісно, можна спробувати уявити інший варіант: з протилежного боку фронту до артефактів вирушає якийсь заробітчанин з Ермітажу – там голландського живопису багато, є кому провести атрибуцію. Але якби трапилося щось подібне, то уся колекція притьмом перекочувала б до Ермітажу і жодних балачок навколо неї не виникло б. Отже, наразі невідомо, де насправді перебувають твори голландських майстрів і у якому вони стані. Тому вимоги «повернути негайно» звучать щонайменше дивно. Лишається сподіватися, що п. Гуменюк бодай слідчому повідомить точне місце перебування картин. Якщо він насправді щось про це знає.
Найлегковажніше зреагував на ситуацію Олег Тягнибок, який запропонував передати окраденому музею портрети Бандери, Шухевича та Коновальця. І цим не тільки продемонстрував неприпустиму для серйозного політика зневагу до культури, іміджу України та власної репутації, але і щасливо перекреслив усі звинувачення: із заяви зрозуміло, що п. Тягнибок поняття зеленого не має про цінність робіт старих майстрів. Хоча розумніше було б погрожувати судом за образу честі й гідності.
Кому вигідно?Це питання вчив задавати найвідоміший персонаж класичного детективу Еркюль Пуаро. Тож міркуймо. Вигідно постраждалому музею, який знову привернув увагу всього світу до своєї біди. І це єдиний персонаж у цій історії, який викликає співчуття. Вигідно Індіано-Ленгдоно-Шерлоку Бранду – він знову купається у променях слави, а, може, ще й гроші за це отримає. В Україні матимуть втіху ті, хто мріє кудись діти добровольчі батальйони, і ті, кому наступив на хвіст Наливайченко, коли керував СБУ. Ну, і публікація за пару днів до звіту українського уряду фото Арсенія Яценюка у компанії буцімто злодіїв Наливайченка й Тягнибока теж може згодитися. Мовляв, нам все одно, а на Заході увагу звернуть.
І тут ми переходимо до інтересів найбільшого вигодоотримувача. Судовий процес з приводу повернення колекцій кримських музеїв (скіфського золота) відбувається у Голландії, ця ж країна бере активну участь у розслідуванні щодо збитого торік пасажирського Боїнга. До того ж, голландці невдовзі мають підтвердити на референдумі асоціацію України з ЄС. Якось дуже своєчасно випливла брудна інформація – наче на замовлення. Кому вигідно? Отож. І ще раз нагадати Європі про фашистів в Україні теж не зайве. Нічого, що на фото Тягнибок «зігує» лівою рукою і невідомо, чи його це рука взагалі, а чи банальний фотошоп.
Фото: скріншот статті з www.arthurbrand.comНайбільше засмучує те, що у цій справі надто вже тісно переплелися інтереси зацікавлених осіб всередині країни та назовні. Таке враження, що, прости господи, весь цей навколомистецький детектив писали разом ФСБ та СБУ.
І ще маленька деталь: Артур Бранд повідомив у своєму дописі, що після 10 років забуття одна з викрадених картин у 2014 р. з’явилася на якомусь російському сайті. Причому у кольорі, в той час як музей-власник має лише чорно-біле фото вкраденого твору. Тобто фотографію, вірогідно, зроблено вже після викрадення. Звісно, посилання на цей сайт пан Бранд не поставив, а от кольорову репродукцію з нього продемонстрував. Цікаво, невже детектив Артур Бранд володіє російською і регулярно моніторить російські сайти з продажу антикваріату? А якщо ні, то хто так вдало і вчасно підсунув йому корисну інформацію?
Чи буде розв’язка?Українські високопосадовці нині поставлені у вразливу позицію – вони змушені виправдовуватися. Цікаво, що міністр закордонних справ Павло Клімкін повідомив: питання повернення колекції прозвучало на найвищому рівні під час недавнього візиту президента Порошенка до Голландії. Він також висловив подив, що музей заходився вести переговори невідомо з ким на власний ризик в обхід слідства. Мене у цій ситуації цікавить одне: хіба Артур Бранд, що час від часу має справу з краденими предметами мистецтва не в курсі того, що, ким би не були викрадачі, в результаті голосних заяв твори, найімовірніше, зникнуть з обрію назавжди? І навіщо було так галасувати, коли повернення картин вже обговорювали керівники двох країн?
Якось нелогічно виходить: нам треба повернути до музею картини, чи влаштувати медіа-атаку?
Знайти й повернути власнику викрадену колекцію нині є справою честі для України, наші високопосадовці забожилися, що зроблять для цього все можливе. Це означає, що героїчний Артур Бранд, який побував аж у самісінькому Києві і понарозслідував дивовижних речей, і далі буде всміхатися на камери, а десь під Донецьком у бруді й холоді нікому не відомі українські хлопці ризикуватимуть головою, щоб знайти і доправити у безпечне місце голландські картини. А розв’язки ми навряд чи дочекаємося. Після гучних заяв пана Бранда буде справжнім дивом, якщо картини не зникнуть безслідно.
http://culture.lb.ua/news/2015/12/09/323113_indiana_dzhons_i_gollandski_skarbi.htmlP.S.
Все вищенаписане Катериною Липою, звичайно також є «ФСБешним лайном», за влучним визначенням модератора. (особиста думка топікстартера).
P.P.S.
Взагалі прикро, що україніці вміють об’єднуватися лише перед розстрілом.
