иїв – «Українські шерифи» й справді нагадують історії про американських поліцейських. З тією лише різницею, що герої фільму – мешканці села Стара Збур’ївка, що на Херсонщині – дбають про порядок практично на волонтерських засадах, а «шерифами» їх обрала громада. Стрічка, яку знімали чотири роки, нещодавно отримала спеціальний приз Амстердамського фестивалю документальних фільмів. Радіо Свобода потрапило на закритий показ «Українських шерифів» у Києві і розпитало авторів фільму Романа Бондарчука і Дар’ю Аверченко про дива самоорганізації, деморалізовану міліцію і народну боротьбу з сепаратизмом у Старій Збур’ївці.
«У Старій Збур’ївці дуже складно викликати міліцію. Як правило, оперативна група не приїздить, або кажуть, що зламалася машина, немає бензину абощо. За останні роки в селі було близько 20 дільничних, і їх не встигали запам’ятати», – розповідає режисер Роман Бондарчук.
Вирішувати цю проблему взялися головні герої фільму «Українські шерифи»– 50-річний Віктор і 44-річний Володя – громадські помічники дільничного інспектора. Принаймні, це їхній офіційних статус. Насправді ж вони суміщають обов’язки міліціонерів і соціальних працівників: вгамовують сімейні сварки, шукають потопельників, взимку перевіряють, чи немічні й літні люди протопили хати тощо – тобто займаються усім, окрім кримінальних злочинів.
«На початку зйомок ми приїхали разом з ними до чоловіка, який забрав у співмешканця документи, бо той зламав двері. «Шерифи» знайшли майстра, який зголосився полагодити двері, і переконали чоловіка повернути документи. Тобто дуже швидко вирішили досить складні, на мій погляд, проблеми», – пригадує Роман Бондарчук.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/27421665.html
