Чекісти, опираючись на агентурну інформацію та перехоплене листування, відзначали наявність суперечок між Романом Шухевичем та Василем Куком, які могли бути використані на їхню користь у провокації.
Зокрема, їм було відомо про створення УГВР за ініціативи та участі першого та НВРО за участі другого. Проте це непорозуміння швидко було вичерпане і не стало основою для розпалювання дальших суперечок між обома керівниками.
Навпаки, після переходу фронту Василь Кук повернувся на посаду організаційного референта у Проводі ОУН, а згодом став і заступником Шухевича.
Але минулі суперечки, на думку працівників МҐБ, могли стати достатньою підставою для розгортання операції. “Згідно з планом комбінації, — читаємо в документі, — “Леміш” буде скомпрометований перед оунівським підпіллям, зокрема центральним Проводом ОУН, СБ, як нібито агент органів Міністерства державної безпеки, завербований зафронтовою оперативно-чекістською групою МҐБ ще в травні 1943 року у Дніпропетровській області, де він у той час очолював т. зв. Південний крайовий провід ОУН”.
Для цього чекісти створюють документ під назвою “Довідка на секретного співробітника МҐБ УРСР “Блакитного”, підписаний заступником міністра державної безпеки.
Прізвище Кука в тексті ніде не згадується, його головним героєм є агент “Блакитний”. Проте людина, ознайомлена з віхами біографії Василя Кука, могла легко викрити таємного співробітника.
Завданнями, які, згідно з цією довідкою, він виконував, були: “а) внесення розколу в лави ОУН; б) ліквідація оунівських керівних кадрів”.
Для надання написаному достовірного вигляду в якості виконання першого завдання вписано створення Куком Народно-визвольної революційної організації, яка подавалася в документі як чекістська провокація.
“У цій роботі, — підсумовували чекісти, позбавляючи сумнівів у підпільників, які читатимуть документ, — агент “Блакитний” виявив себе здібним виконувати наші серйозні завдання”.
Ще більше “компромату” намагалися представити як виконання другого завдання: тут і битва під Гурбами, якою керував Кук у квітні 1944 року, представлена як операція органів МҐБ — МВД, що проводилася за даними, отриманими від “Блакитного”, і призвела до того, що “були розгромлені та розігнані бандитські зграї, що називалися “Південна група УПА””.
Реалізацією спецоперації представлено “чистки”, здійснені СБ ОУН на Волині: “Виконуючи спільно розроблений план, секретним співробітником “Блакитним” були дані вказівки: під приводом посилення організації кваліфікованими кадрами провести ретельну “чистку” організації від “ненадійного” елемента та “сексотів НКВД”, створивши для цього спеціальні контрольні групи СБ. Це завдання “Блакитним” було виконано.
Діями контрольних груп СБ на Волині внесено велику дезорганізацію в лави ОУН і знищено значну кількість керівного складу організації”.
Але навіть таких звинувачень виявилося недостатньо, тому в документі відзначено “участь” Кука в ліквідації членів Проводу ОУН Якова Бусела та шефа СБ ОУН Миколи Арсенича.
“У даний час агент “Блакитний”, — завершується документ, — працює над підведенням під удар члена центрального Проводу ОУН “Білого” [Романа Шухевича — В. В.]”.
Отже, в документі, який мав привести до морального, а відтак і фізичного знищення Василя Кука, чекісти майстерно поєднали правду (участь у створенні НВРО), напівправду (справді спровоковані ними “чистки” СБ ОУН, які, проте, подавалися як завдання, дане Кукові) і відверту брехню (вбивства членів Проводу).
Саме така суміш мала бути вбивчою, адже перевірка встановила би правдивість частини фактів, правдоподібність інших і неможливість перевірити решту.
До речі, ця довідка — ще один аргумент на користь повної відкритості архівів. Якщо було б знайдено лише її, без супровідних документів, що пояснюють її походження та призначення, оцінка ролі Василя Кука у визвольному русі була б цілком іншою.
Він увійшов би в його історію як один із найбільших зрадників підпілля, а на рахунок чекістів записали б ще одну “блискучу операцію”.