Дуже оптимістичнi тексти...

[Feral Cat]

"Новоросії більше не буде. Ніколи. Хіба що в еротичних снах божевільних кремлівських підстилок. Усе брехливе, вигадане, штучно зліплене з метою наживи рано чи пізно вмирає. А ми будемо. Бо ми були тут завжди. Відколи ми взагалі були. І хай нас називали, як кому заманеться: скіфами, сарматами, трипільцями, гунами, русами, рутенами. Хай нас винищували, завойовували, розділювали й перейменовували, використовували як гарматне м'ясо чи виморювали голодом,усе це нині вже не має жодного значення. Ми повернулися", - пише для "Тижня" Роман Малко, передають Патріоти України, і продовжує:


"Українці такі. Ми маємо звичку повертатися і відбирати своє, навіть за багато сотень років. Ми занадто жадібні, щоб роздавати те, що нам належить, якимось зайдам. Чекатимемо того моменту дуже довго, витримуючи, витерплюючи, виплакуючи й навіть відхаркуючи кров'ю. Але обов'язково дочекаємось, а потім нехай ніхто не ображається. Бо ми собі на умі, бо знаємо, що світ мусить бути збудований саме так, як нам подобається, не інакше. З хлібом, салом, тиночками, глиняними горшками на них, побіленими хатками, калиною, вишиванками, рушниками, образами на покутті...

З диким степом ми були на «ти» задовго до Єкатєріни ІІ, яка нібито щось там колонізувала й заснувала. Ми колонізували його постійно. Коли вперше, ніхто не пам'ятає, та й не треба. Наша волелюбність якраз зачалася з того вільного степу, де дихати можна на повні груди й де з кожного байраку варто очікувати що завгодно. Полювати в степу - не лапті плести, жити в ньому і з ним - не дупла бджолині потрошити. Було багато чого. Але в морі Чорному ми споконвіку любили лапати рибу, мити в ньому ноги й розтинати його темні хвилі на своїх човниках. Хай там як його називали: Понтом Аксінським чи Понтом Евксинським, Понтійським чи Понетським, Скіфським чи Руським, воно завжди було нашим. І ми завжди мешкали на його берегах, хай навіть маленькими, дуже дрібними осередками.

Може, не завжди той дикий степ і море вписувалися в державні межі на численних мапах усеможливих завойовників, але то не наша справа. Бо яка за великим рахунком різниця, впишуть тебе чи ні, коли ти є. Це вже сьогодні такі дурниці мають значення, світ змінився. Щоб відкрити рахунок у банку, ти мусиш ідентифікуватися, але і ми змінились, і запити наші зросли. Нам більше не цікаво й не хочеться просто якось бути...

І можливо, якби декому не припекло витягнути на світ стару імперську байку про Новоросію й занадто впхати свій ніс у чужі справи, все тяглося б ще дуже довго. Але маємо те, що маємо. Войовничий степовий дух прокинувся в українцях, і тепер нас не зупинить ніщо, доки не стане по-нашому. Тим більше якісь там домовленості.

Усе лишень починається насправді. Ще багато чого доведеться переосмислити, вивчити й зрозуміти. Дуже багато роботи накопичилось, яку конче треба переробити. Але процес уже запущено, рубікон перейдено, люди Півдня, хай там якими вони були до того, змінилися до невпізнання. Адже це вони перші кинулися на межу з Кримом зупиняти повзучу заразу, вони не дали влаштувати у своїх містечках та селах божевілля під грифом «русская вєсна» і вони нині годують та вдягають своїх оборонців.

Гени мають значення, хоч ти трісни. Хоч би скільки мили мізки «русскім міром», великими сталінами й дуже великими єкатєрінами, ворог зупинився там, де йому не було що робити. Його зупинили українські прізвища, українські міста й села. Він не мав жодних шансів ані на Херсонщині, ані на Миколаївщині, ані на Одещині, бо там йому немає чого робити. Там живуть українці. Навіть на Донбасі він обламав собі зуби. Ось приблизні цифри кількості українців Півдня згідно з переписами за століття. Чому приблизні? Бо через часту зміну адміністративних меж можуть вкрастися несуттєві неточності, які не впливають загалом на картинку. Станом на 1897 рік на Півдні України проживало близько 76% українців, на 1926-й - 70%. Навіть після Голодомору, коли, здавалося, виморили все живе, статистика фіксувала вражаючі цифри, що свідчили про небувалу стійкість і живучість українців: 65% на 1939 рік. Нині картинка, попри всю нахабну совєтизацію, анітрохи не гірша, навіть краща. Згідно з переписом 2001-го українців у Миколаївській області проживало 81,91%, в Одеській - 62,8%, Херсонській - 82%, Запорізькій - 70,8%. Ось, власне, і відповідь на запитання, чому в них не склалося, а в нас усе буде добре.

Тиждень вирішив звернути свій погляд туди, на Південь, не лише з цікавості. Від того, чим нині живе Степова Еллада, як назвав свою малу батьківщину Євген Маланюк, як вона змінилася, а вона дуже змінилася й далі змінюється, безумовно, залежатиме, яким край стане в майбутньому. А це дуже важливо. Нині його мешканці переживають не найкращі часи, але моменти пошуку ідентичності ніколи не бувають легкими, проте вони дуже цікаві. Врешті, Південь трохи задовго спав, але така вже його вдача. Зате нині нарешті прокинувся, і дороги назад уже немає..."

http://patrioty.org.ua/society/heny-maiut-znachennia-khoch-ty-trisny-bloher-pro-te-chomu-ukraintsi-zdolaiut-russkyi-myr-108055.html

[rZ0]

ну хоч тексти є оптимістичні...

[Feral Cat]

Слушайте русское мычание

Мир плюнул на Россию слюной. Заглохли призывы к разуму, предупреждающие окрики и тревожные сирены. Никто ни о чём больше не просит по-хорошему россиян. Не поняли, не осознали, не прислушались - сами себе злобные буратины.

В воздухе исчезающим эхом доносится: "Убирайтесь из Украины, пока целы!", "Оставьте в покое Сирию, хуже будет!", "Стойте, разобьётесь ведь!", "На себя плевать - о детях подумайте!". Всё это ещё можно уловить где-то на границе человеческого слуха - но никто больше не произносит таких слов вслух. Время увещеваний и задушевных бесед прошло. Россия ничего не поняла. Она продолжает переть напролом, как лидийский бык, неспособный разглядеть за алой мулетой ухмыляющегося лица матадора.

"России больше не с кем разговаривать на этой планете. У России нет достойных собеседников. У России нет предмета, который стоит с кем-либо обсуждать", - писал штатный кремлёвский пропагандист чуть менее двух лет назад. В дурном разбойничьем азарте федерация так и не поняла разницы между страхом и брезгливым отвращением. Это не ей стало не с кем говорить - это от неё шарахнулись цивилизованные страны, как от завшивленной.

Тогдашняя Россия быковала всерьёз: рыла землю танковым копытом, выпускала из ноздрей вонючий газовый пар, поводила ракетными рогами - готова была затоптать, забодать, стереть в порошок любого, кто встанет у неё на пути. Вот только, как настоящее бойное животное, не обратила внимания на простой факт: вокруг - трибуны с притихшими зрителями, а впереди маячат какие-то люди с украшенными копьями.

А потом началась жестокая, кровавая и живописная забава. Бешеный зверь пытался поднять на рога противника - а получал лишь очередную бандерилью в спину. Слово-то какое, издевательское для уха шовиниста-украинофоба - "бандерилья"!
Забодаем ЕС в Украине! - А тут раз - и санкции по самую рукоять!
Затопчем США в Сирии! - А тут чпок - и цены на нефть, да сбитый штурмовик.

Россия всё ещё исступлённо бросается на недругов, истекает кровью, но до сих пор не может взять в толк: это конец. Будущего нет. Tomorrow never comes. С каждым движением силы покидают монстра, а слабеющие удары раз за разом попадают в пустоту.
Теракты во Франции, беспредел хорошо подготовленных "беженцев" в Германии, "референдум" в Нидерландах, бесчинства ИГИЛ покупка оптом и в розницу траченых молью "лидеров общественного мнения" по всему миру - тщетные брыкания в тщетной попытке отсрочить неизбежное.

И над миром разносится печальное мычание - глухой стон обречённой недоимперии. В этот одновременно грустный, разъярённый и омерзительный звук сливается всё:
и канонада российских миномётов под Донецком;
и бормотание телепузиков на федеральных каналах;
и заклинания "экспертов" - "экономика сильна, санкции на пользу, доллару конец!";
и мольбы министров - "купите, ну купите же "Роснефть!";
и шизофренические бредни попов: "скоро война, слава Богу!";
и речи Кадырова с его миньонами: "убьём, зарежем, задушим!";
и обрывки хриплой песенки: "действуй, Путин, русский президент!.."
и вся та ложь, гнусь, кликушество, тупость и злоба, которую ежедневно и ежечасно изливает на обалдевший от отвращения мир российский "правящий класс".

Начинается "терция смерти". Последний акт театрального убийства. Шпага заготовлена, трибуны ревут в предвкушении.

"Искандеры" больше не смеются. Вскоре раздадутся совсем иные звуки: чеканный шаг турецких солдат, грохот саудовской техники, лязг печатного станка, стук ролетов на закрываемых магазинах, банках и офисах, гимн Украины над освобождённым Донбассом и Крымом, пистолетные выстрелы в тиши московских кабинетов, шелестенье бумаг в гаагском суде.
А пока слушайте русское мычание. И ждите: скоро будет весело.



http://dondan.livejournal.com/4285.html

[optimist]

Олег Пономарь
6 год ·
Доброе воскресное утро, друзья.
Короткий пост, несмотря на выходной.
- Впечатления из Мюнхена.
Проукраинская антироссийская Коалиция во главе с США едина и монолитна и будет стоять за Украину до победного конца- санкции с России не снимут, пока не будут выполнены Минские соглашения и пока не будет возврата Крыма.
Всех впечатлила сильная, очень эмоциональная и в хорошем смысле слова агрессивная речь нашего Президента.
По Сирии.
Как мы с вами и предполагали, после Мюнхена может начаться военная операция на земле Сирии Саудовской Аравиии и ее Коалиции и Турции. До Мюнхена не было одобрения США на такие действия, сейчас есть.
Слабое и предсказуемое выступление Медведева и очередной шантаж-блеф о возможности "третьей мировой встряски". За два года к этим пустым запугиваниям все привыкли и уже не обращают внимания. Если бы Россия могла и хотела, то сбитый турками самолет был прекрасным поводом и что?
Сейчас Россия использует еще один блеф-шантаж- если Сауды зайдут в Сириию (а если они зайдут с турками, то сопротивления России и Асада там будет на дня два, не больше, ибо Турция граничит с Сирией, а Россия и ее военная инфраструктура очень далеко и стоит Турции и НАТО перекрыть России морской путь снабжения и воздушный над Ираном и Ираком- и всё), то Россия начнет полномасштабное наступление на Донбассе. Но я не думаю, что такой сценарий вероятен, ибо тогда- моментально новые санкции, эстонские Джавелины, огромные росс. будущие потери, ибо украинская Армия очень готова и имеет очень много приятных сюрпризов для гостей. И в итоге коллапс росс. экономики наступит не в течение месяцев, а в течение недель. Это в Москве тоже понимают.
Вот это впечатления от Мюнхена.
Теперь заглянем вперед.
- Нас ожидает, пожалуй, самая интересная неделя на нашей внутренней кухне- отчет правительства. На этот раз наши западные друзья выбрали очень хорошую тактику- покажите сначала быстрые действия (таможни, кадровые в том числе), примите молниеносно все необходимые законы (судебная реформа, приватизация, безвизовые законы и тд), докажите единство парламентской Коалиции, а также командную работу Президента, Правительства и Парламента- и тогда получите транш МВФ. И, если все это будет ( а оно обязательно будет, ибо так и задумывалось с самого начала кризиса "имени Айвараса"), то по большому счету не так и важно какая фамилия у Премьера- мужская или женская.
- В понедельник в Киев прилетает турецкий ПМ Давутоглу . Важнейший визит, учитывая драматически возросшую роль Турции в нашей Пьесе. Много важных решений должно быть оформлено и по нашей обороноспособности и по плану деоккупации Крыма (что взаимосвязано) и тд.
- В понедельник ЕС примет решение по белорусским санкциям. Все помнят наше пари и мой прогноз- львиная доля санкций (кроме запрета на покупку оружия) к концу месяца будет снята?)
- И в конце на закуску бонус-новость.
Казахстан принял решение перевести свой алфавит с кириллицы на латыницу. Как вы понимаете, это вопрос не алфавита- это важнейшее решение о пути движения страны- от русского мира подальше. Это то, о чем я постоянно пишу- страны бывшего СССР выходят из зоны влияния России и этот год будет очень показательным.