"2017-й: далі буде…" - Володимир Горбулін

[Point]

http://gazeta.dt.ua/internal/2017-y-dali-bude-cinnisni-resursi-viyni-i-miru-ukrayinskiy-format-_.html

Нинішній короткий, як видно, період — чи не остання можливість серйозно заново оцінити поточний стратегічний контекст розгортання військово-політичної ситуації в Україні й навколо України, а також почати думати про те, якою може бути наша відповідь на нові виклики українській державності й національній безпеці.

І робити це ми повинні виходячи не з наших абстрактних припущень про реальність, а беручи до уваги той факт, що "велика війна", до якої чимдалі наполегливіше готується і яку провокує Росія, цілком може стати реальністю. 

А Росія справді готується. Для нас особливо тривожною є ситуація на наших кордонах. Наприклад, у Бєлгородській області Росія будує одну нову (всього за 25 км від українського кордону) і відновлює стару радянську військову базу. У травні 2016 р. стало відомо, що в Ростовській області розгорнуть нову мотострілецьку дивізію чисельністю близько 10 тисяч осіб. До Брянської області перекинули 28-му окрему мотострілецьку бригаду разом із технікою та озброєнням (під потреби нових підрозділів тільки в цій області вже відводять приблизно 142 гектари). Загалом же Росія створює три нові дивізії — дві в Західному військовому окрузі, одну в Південному. Кожна дивізія — приблизно 10 тисяч осіб. Крім того, посилюється військове угруповання в Криму. В 2015 р. Росія поповнила Чорноморський флот більш як 200 одиницями нової військової техніки, серед них — 40 бойових кораблів і суден забезпечення. ЧФ передано понад 30 літальних апаратів, зокрема сучасні багатоцільові винищувачі Су-30СМ, а частини берегових військ поповнилися 140 одиницями новітньої автобронетанкової техніки. Все це накопичення сил не може тривати нескінченно. Особливо враховуючи ослаблення східного кордону РФ (частину військ до Західного військового округу перекидають звідти). Росія пояснює це необхідністю "адекватно відповісти на посилення НАТО", але є обґрунтовані побоювання, що робиться це зовсім з іншою метою. Навряд чи можна серйозно сприймати припущення, що скупчення такої маси військовослужбовців і військової техніки — усього лише гра м'язами. Все це вельми недешеві ігри, і вони цілком виправдані, якщо передбачається подальше використання цих сил за прямим призначенням. І саме ми — перші на шляху всієї цієї військової машини, очолюваної агресивним і цинічним російським керівником.

Ми повинні чітко розуміти, що для України воєнна загроза з боку Росії не зникне ніколи. Причому ймовірність зростання цієї загрози (і перехід її до активної фази) тим вища, чим менш успішною буде робота Росії з дестабілізації України іншими методами. 

Питання в тому, чи готові ми визнати реальність війни і готуватися до неї повноцінно. Тим більше що до всього додається ширша й важливіша проблема, з якою ми стикаємося вже зараз: з міжнародним контекстом російсько-української війни.

Однак навіть визнаючи високу ймовірність масштабної війни, ми повинні пам'ятати про два важливі (навіть принципові) моменти. 

По-перше, у випадку прямої масштабної воєнної агресії Росії проти України наші шанси вистояти в ній мінімальні. Наші потенціали настільки різні, що очікувати іншого складно. Принаймні це справедливо для нинішнього стану українських Збройних сил і їх військово-технічного забезпечення. Наше завдання максимум (знову ж таки — виходячи з нинішнього реального стану ЗСУ) — завдати противникові максимальних втрат, сповільнити його (щоб дочекатися допомоги з боку наших союзників, якщо вони захочуть її надати) і зробити для противника подальше просування, утримання території дуже дорогим задоволенням.

По-друге (і це логічно випливає з попереднього пункту), наше основне завдання — створити умови, щоб не допустити такої війни. Це включає в себе всі дії, спрямовані на послаблення РФ (дипломатичні, економічні, інформаційні), посилення нашого потенціалу стримування агресора (зокрема переозброєнням армії та політичною консолідацією суспільства) і зміну самого підходу до осмислення загроз, а також до реагування на них.

І тут наше друге питання — наша стратегічна діяльність. Нині її практично немає. Ми хапаємося за поточні ситуативні рішення і намагаємося зробити з них "стратегію". Не може бути довгостроковою стратегією держави ідея "домагатися продовження санкцій проти Росії". Бути тактичним пріоритетом — безперечно. Але не стратегією. Росія намагається втягти нас у зрозуміле й комфортне для неї симетричне протистояння. Щоб ми витрачали час і гроші на стандартні озброєння. Щоб ми постійно тримали свою економіку в стані стресу. Щоб ми втягувалися в дорогу гонку озброєнь, якої ми в класичному вигляді виграти не можемо...
...
Основою цієї нової стратегії мають стати нестандартність дій (асиметричність), завдавання ударів по найчутливіших місцях противника, інноваційність. Без цього в нашому довгостроковому (а воно буде саме таким) протистоянні не перемогти...
...
Якщо ми не зрозуміємо, що повинні займати активнішу позицію — не тільки захищатися, а й контратакувати (нав'язуючи свій порядок денний на всіх фронтах протистояння), якщо ми й далі ігноруватимемо стратегічне планування, якщо не усвідомимо потенціалу розвитку інноваційних військових технологій (усвідомимо не на словах — тут у нас усе нормально, а в реальних рішеннях і діях), то в разі загострення військово-політичної ситуації ми можемо виявитися не просто беззахисними перед ворогом — наша недалекоглядність призведе до найтяжчих наслідків для країни.

[bugaga]

Ми повинні виходити з новими ініціативами на всіх напрямках. Особливо — на зовнішньополітичній арені. Ми повинні зробити все можливе для прискорення реформування Ради Безпеки ООН, щоб унеможливити використання Росією свого права вето як інструмента гібридної війни. Слід активніше долучитися до дискусії про формування нових коаліцій держав у Східній Європі. Одним з таких перспективних проектів є Балто-Чорноморська коаліція держав: такі країни, як Польща, Балтійські країни, Скандинавія, Румунія, особливо гостро відчувають загрози, які вже спіткали Україну.


Не повністю вичерпано потенціал боротьби з ідеологічними основами російської агресії на міжнародній арені. Зокрема, концепцію "Русского мира", яка де-факто перетворилася на відверто нацистську й шовіністичну, слід заборонити на міжнародному рівні — так само, як свого часу заборонили нацистську. І для людей (або держав), котрі її просувають, мають бути такі самі правові наслідки, як і для послідовників нацистської ідеології. Адже насправді, говорячи про практичне вираження концепції "Русского мира", ми стикаємося зі справжнісіньким "православним ІДІЛом" — на Сході України діє (або діяли) відразу кілька різних "православних армій", що творять такі безчинства, які навіть бойовикам ІДІЛу не спадали на думку. Ширшим і активнішим має бути наше співробітництво з НАТО. Ми не тільки можемо, а й повинні ініціювати спільні розвідувальні акції в Чорноморському регіоні й на східних кордонах НАТО. Перспективною є ініціатива створити під егідою НАТО спільну військову флотилію України, Румунії та Болгарії, а в перспективі до неї могла б приєднатися Туреччина. Взагалі все співробітництво між Україною і НАТО потребує рішучого оновлення.

Уразливою залишається економічна сфера — боротьба за неї буде складною і важкою. Слід підготуватися до радикальних кроків у цій сфері. Наприклад розглянути можливість запровадження надзвичайного економічного стану (особливо якщо конфлікт перейде в активну форму), а також розширити пакети економічних санкцій. І, звичайно, слід запровадити прямі обмеження щодо агентів економічного впливу РФ в Україні (за даними журналу "Український тиждень", кожне восьме з 200 найбільших українських підприємств контролює російський капітал).  У контексті економічних контрзаходів важливо постійно пам'ятати про інфраструктуру — насамперед це дороги, комунікації, системи підтримки військ на місцях. Нині все це перебуває у вкрай важкому стані, і його слід виправляти. Виправляти швидко. Розвиток інфраструктури, її захист повинні стати одним з пріоритетів держполітики. Ба більше, треба розглянути можливість інтернаціоналізувати проблему її захисту.  Серйозно слід переглянути логіку внутрішньополітичних процесів — в умовах війни (особливо гібридної) ми не можемо щоразу гасити пожежу в себе в тилу.  На випадок радикалізації конфлікту ми повинні бути готові до різких, непопулярних, але конче потрібних кроків: до запровадження воєнного стану на всій території України й оголошення стану війни. Вже зараз потребує законодавчого визначення статус неконтрольованих територій як окупованих — не можна продовжувати вдавати, що все чудово й нічого не відбувається. Потрібно уточнити законодавче поле щодо можливості позбавлення бойовиків і сепаратистів громадянства України. Це абсолютно відповідає загальносвітовим тенденціям, і не варто цим нехтувати. 

Складне питання з тим, що робити з "неоднозначними" темами, які постійно хвилюють суспільство: декомунізацією, люстрацією тощо. Безумовно, є чинне законодавство, і його слід виконувати, однак практику його реалізації все-таки варто переглянути. Цілком очевидно, що різкими й не завжди продуманими рішеннями ми загострюємо ситуацію навіть там, де цього можна було б легко уникнути. Роблячи такі важливі речі, як, наприклад, люстрація, її виконавці іноді скочуються до радянської "кампанійщини", проводячи її бюрократично-механістично, без урахування здорового глузду і національних інтересів. Величезний пласт роботи нас очікує в інформаційній сфері. Там ризики й загрози все ще залишаються дуже серйозними. Росія не просто готова — вона максимально повно використовує проти нас увесь доступний їй інформаційно-пропагандистський арсенал, на побудову якого пішли роки й мільйони (мільярди?) доларів.  Під ударом опиняємося не тільки ми — Росія завдає ударів по Європі й з Європи, розконсервовуючи проросійські проекти, експертів, політиків, просто "корисних ідіотів". Пряме зіткнення з Росією на цьому полі для нас практично неможливе. Це не означає, що ми маємо забути про такі речі, як контрпропаганда, протидія ворожому контенту або підвищення медіаграмотності населення. Але цього недостатньо — потрібно шукати асиметричні відповіді.  Насамперед — на міжнародному рівні. У 1936 р. світ уже намагався дати відповідь на пропаганду, розгорнуту нацистською Німеччиною, — тоді було ухвалено "Міжнародну конвенцію про використання радіомовлення в інтересах миру". Як бачимо, проблема не зникла. Ми знову потребуємо норм, що обмежують злочинні структури й порушників міжнародного права у плані можливості доносити до світу свою позицію. Гадаю, що саме Україна повинна виступити з зовнішньополітичною ініціативою, яка унеможливить використання міжнародного інформаційного простору у своїх інтересах такими порушниками міжнародної безпеки (і міжнародного права), як Російська Федерація, ІДІЛ, інші терористичні структури. Залишається складною ситуація у внутрішньому інформаційному просторі. Особливо це стосується того, що ми умовно можемо назвати "сірою зоною", — лінії зіткнення з територією ОРДЛО. Росія як безпосередньо, так і через "ДНР/ЛНР" продовжує активно інформаційно впливати на ці регіони. Ми ж продовжуємо вдавати, що ці території майже нічим не відрізняються від решти інформаційного простору країни. Але це не так. І ігнорувати цей факт не те що недалекоглядно, а в стратегічній перспективі навіть злочинно. Для цих районів потрібен зовсім особливий режим функціонування інформаційного простору — особливий порядок роботи журналістів, радіо і телемовлення, а в широкому значенні — будь-якої діяльності, що може бути визначена як інформаційна й така, що формує свідомість громадян. І в цьому сенсі нам потрібен здоровий пакт щодо такої політики між державою та українською журналістською спільнотою. Власне, готовність до такого діалогу продемонструє зрілість як держави, так і медіаспільноти України. Останньою в переліку, але не останньою за важливістю є проблема створення ефективного щита для протидії прямій воєнній агресії. Як уже було сказано, вести суто симетричну війну з Росією ми навряд чи зможемо — занадто вже різні в нас із нею вагові категорії. Мусимо знайти такі рішення, які, з одного боку, дозволять нам підтримувати високий рівень готовності військ і їхню здатність відбити пряму атаку, а з іншого — щоб це не знищило нашу економіку. Насамперед ми повинні радикально змінити систему ухвалення рішень у цій сфері. Нині ми зобов'язані говорити про необхідність створити військово-промислову комісію на чолі з президентом. І уряд, як мінімум на рівні першого віце-прем'єр-міністра, повинен брати в цьому активну участь. Мета цієї комісії — аж ніяк не в дублюванні всіх наявних структур, а у визначенні пріоритетів і контролі їх виконання стосовно того, що стане основою нашого щита проти потенційної масштабної агресії. А тут ми можемо зробити ставку лише на одну річ — на інновації. А Україні (промисловості, інститутам НАН України, просто науково-дослідним колективам або конструкторським бюро) є що запропонувати нашим військовим у найрізноманітніших сферах — починаючи від оперативно-тактичних ракетних комплексів, можливості створення українських аналогів Javelin і закінчуючи бойовими БПЛА й військовими роботехнічними комплексами (які та ж таки Росія активно розробляє і вже використовує на практиці в Сирії, а про важливість цього питання для неї свідчить і ухвалення державної цільової програми роботизації Збройних сил РФ до 2025 р.). Для нас життя кожного нашого солдата повинно бути особливо цінним, і інноваційні озброєння — саме те, що допоможе ефективніше його зберегти.

[svit]

А Росія справді готується.

Готується до життя в умовах Південной тьху ти, Північної Кореї 
Якщо так подумати, що їм залишається, вони ж прекрасно розуміють що буде коли невдовзі НАТО підійде впритул до кордонів, яка економічна стратегія Заходу буде.

Захід - це експансія капіталізму та цивілізації. І рашка для Заходу тепер буде черговою ціллю для експансії. От вони і готуються до цікавого, але недовгого життя в умовах військового комунізму.

Про Китай їм би ще подумати, хоча то буде вже після того, як європейська частина Мордору перестане їм належати, та й військ на два кордони не вистачить.

[Sarumyan]

Я теж би не відмовився від життя в умовах Південної Кореї 

А Росія справді готується.

Готується до життя в умовах Південной Кореї.
Якщо так подумати, що їм залишається, вони ж прекрасно розуміють що буде коли невдовзі НАТО підійде впритул до кордонів, яка економічна стратегія Заходу буде.

Захід - це експансія капіталізму та цивілізації. І рашка для Заходу тепер буде черговою ціллю для експансії. От вони і готуються до цікавого, але недовгого життя в умовах військового комунізму.

Про Китай їм би ще подумати, хоча то буде вже після того, як європейська частина Мордору перестане їм належати, та й військ на два кордони не вистачить.

[Куркуль]

Нихера уже не будет, имхо.
Просрали они своё мужицкое щастье. Теперь только щёки раздувать и о величии каркать.
Колесо Истории повернулось.

[div]

Нихера уже не будет, имхо.
Просрали они своё мужицкое щастье. Теперь только щёки раздувать и о величии каркать.
Колесо Истории повернулось.

Это не будет им мешать еще долго портить нам кровь.
По сути статья про одно - нужно готовиться к войне, большой.

[reema]

Нихера уже не будет, имхо.
Просрали они своё мужицкое щастье. Теперь только щёки раздувать и о величии каркать.
Колесо Истории повернулось.

Это не будет им мешать еще долго портить нам кровь.
По сути статья про одно - нужно готовиться к войне, большой.

Пока мордор под санкциями есть предположение, что на "большую войну" у пуйла силёнок не хватит , пупок развяжется. Ну разве что ядреной бомбой бахнет, от обиды. Но к такой войне бесполезно готовится, кирдык будет всем.

[bugaga]

Нихера уже не будет, имхо.
Просрали они своё мужицкое щастье. Теперь только щёки раздувать и о величии каркать.
Колесо Истории повернулось.

Это не будет им мешать еще долго портить нам кровь.
По сути статья про одно - нужно готовиться к войне, большой.

Пока мордор под санкциями есть предположение, что на "большую войну" у пуйла силёнок не хватит , пупок развяжется. Ну разве что ядреной бомбой бахнет, от обиды. Но к такой войне бесполезно готовится, кирдык будет всем.

не буде кірдика всім, так, цивілізацію відкине назад, але кірдика всім не буде

[Point]

Пока мордор под санкциями есть предположение, что на "большую войну" у пуйла силёнок не хватит , пупок развяжется.

Це ваше припущення, чим воно обгрунтовано?
РФ накопичило велику кількість війскової техніки,
в них багато як війскових спеців так і гарматного м'яса,
вони досі виробляють значно більше озброєнь, ніж Україна,
в них задурене населення, яке звикло жити погано, аби когось перемогти,
і вони досі отримують великі гроші за нафту і газ...
То чому ви вирішили, що саме зараз у них не вистачіть сил на війну з Україною?

PS
До речі, якщо я не помиляюсь, Горбулін мав на увазі 2017 рік. Є великі сумніви, що санкції будуть діяти весь 2017 рік у повному обсязі...

[reema]

Пока мордор под санкциями есть предположение, что на "большую войну" у пуйла силёнок не хватит , пупок развяжется.

Це ваше припущення, чим воно обгрунтовано?
РФ накопичило велику кількість війскової техніки,
в них багато як війскових спеців так і гарматного м'яса,
вони досі виробляють значно більше озброєнь, ніж Україна,
в них задурене населення, яке звикло жити погано, аби когось перемогти,
і вони досі отримують великі гроші за нафту і газ...
То чому ви вирішили, що саме зараз у них не вистачіть сил на війну з Україною?

PS
До речі, якщо я не помиляюсь, Горбулін мав на увазі 2017 рік. Є великі сумніви, що санкції будуть діяти весь 2017 рік у повному обсязі...

А з якої причини їх можуть зняти, якщо Путiн умови не виконає i не виведе своїх оркiв? Причина може бути одна, якщо Україна сама вiдмовиться.
Якщо знiмуть санкцiї, то да, руки у Путiна будуть розв'язанi. Зрадофiли i пiдхуйловцi все для цього роблять, напрклад вимагають вiдмовитись вiд мiнську, назвати вiйну вiйною... Вони роблять все для того, щоб мордор перемiг.

[Sarumyan]

А з якої причини їх можуть зняти, якщо Путiн умови не виконає i не виведе своїх оркiв? Причина може бути одна, якщо Україна сама вiдмовиться.
Якщо знiмуть санкцiї, то да, руки у Путiна будуть розв'язанi. Зрадофiли i пiдхуйловцi все для цього роблять, напрклад вимагають вiдмовитись вiд мiнську, назвати вiйну вiйною... Вони роблять все для того, щоб мордор перемiг.

Американские навряд ли снимут, а европейские очень даже запросто.
Они не продляются автоматически, а каждый раз за продление должны проголосовать заново и единогласно.
Достаточно одного члена ЕС, проголосовавшего против (а хуйло над этим активно работает) - и все.

[svit]

Достаточно одного члена ЕС, проголосовавшего против (а хуйло над этим активно работает) - и все.

А Штати не працюють?
Який сенс знімати санкції якщо рашку треба ліквідувати? Нелогічно відступати коли половину шляху вже пройдено.

[reema]

Американские навряд ли снимут, а европейские очень даже запросто.
Они не продляются автоматически, а каждый раз за продление должны проголосовать заново и единогласно.
Достаточно одного члена ЕС, проголосовавшего против (а хуйло над этим активно работает) - и все.

Американские санкции важнее, швейцарские санкции тоже хороши.    А есть еще канадские, японские, австралийские.. 
Для Европы торговля с Россией не так уж и важна, размеры рынков и ВВП несопоставимы, но если даже немного ослабят, вряд ли это приведет к катастрофе. Многое зависит от позиции США.