Чесна книжка Павла Амітова
Ігор Лосєв
28 листопада, 2016 - 14:19
З автором книги «Підла війна» Павлом Амітовим познайомився зовсім випадково. Виходячи з метро на станції «Контрактова площа», побачив чоловіка поважного віку, який сидів за імпровізованим столиком з книжками. Виявляється, він продавав власний твір (так сьогодні часто розплачуються з авторами, віддаючи їм екземпляри видання), випущений видавництвом «Стилос» - Київ, 2016 р.
Павло Амітов - донеччанин, який після відомих подій змушений був покинути рідний Донецьк. Ми зрозуміли один одного з півслова. Розговорилися і знайшли багато спільного. Амітоврозповів про те, як у 2014-мувсе відбувалося на Донбасі. Практично так само, як і в Криму. І українські патріоти стикалися в тих краях з тими ж проблемами, що і кримські прихильники України: повна байдужість центральної влади, відсутність будь-якої підтримки з її боку, постійне загравання офіційного Києва (і не тільки за часів Януковича!) з місцевими антиукраїнськими елементами.
Об'ємну книжку (404 сторінки!) Павла Амітова я прочитав на одному диханні, не міг відірватися. Він називає речі своїми іменами, це гіркі і водночас оптимістичні роздуми українського патріота-державника, донбаського уродженця. На самому початку автор чітко маніфестує свою позицію: «Часи імперій пройшли. Розпад Російської імперії... неминучий. З огляду на географічне положення України, її багатостраждальну історію, своєрідний генетичний код її населення, сам Бог велів їй влитися в сім'ю європейських народів. Зробити це окремо взятій Україні набагато легше, ніж з таким «союзником», яким є Росія. Росія, перебуваючи в наркотичному полоні імперського психологічного запою, тягне на спині вкрай важкий історичний тягар... Отже, люди, які народилися в Україні, що є на сьогоднішній день громадянами України, орієнтовані на європейську, християнську цивілізацію, визнають вироблені людством протягом тисячоліть основоположні моральні, правові цінності, повинні бути прихильниками державної незалежності України. Це - по-перше. По-друге, подібний вибір повинен спиратися на неприйняття фальшивих і демагогічних «цінностей»тоталітарної держави, якою є Радянський Союз, який тримаву ідеологічному рабстві своїх власних громадян. І по-третє: ми в Україні народилися. Це наша Батьківщина. Це наша рідна мати. Що стосується автора, то він народився на Донбасі - це його мала Батьківщина. Але Донбас - частина України. Не варто поривати зі своєю рідною матір'ю».
Павло Амітов не має жодних ілюзій щодо соціально-політичної природи нинішньої влади на Донбасі і в цілому в Україні.
«Верхівка донецької фінансово-промислового угруповання (ФПУ) є породженням радянської номенклатурно-феодальної системи. Її представники багато в чому є творцями і функціонерами пострадянського номенклатурно-кримінального феодального порядку. Будучи передовиками прихватизаторського процесу, вони не випадково - автоматично, на підсвідомому рівні проти будь-якого контролю над своєю діяльністю. І зрозуміло чому. Фундамент їхнього бізнесу - кримінальний. Їхня державна політика диктується виключно потребою досягти максимального рівня особистої наживи. Притому методи досягнення цієї непомірної наживи носять абсолютно очевидний кримінальний характер. Практично вся біографія гвардійців донецького мафіозного клану - нескінченна низка всіляких злочинів». Книжка Амітова- це не тільки об'єктивний і суворий аналіз подій останніх 25 років нашої історії, а й живі людські емоції очевидця. Ось як автор пише про смерть донеччанина, патріота України Дмитра Чернявського, убитого на мітингу в Донецьку 13 березня 2014 року антиукраїнськими мерзотниками: «О Господи! Як хочеться, щоб його смерть не була марною. Так хочеться, щоб улюбленаним Україна стала справді вільною і незалежною державою. Остаточно незалежним і від колишньої імперії і від своєї власної феодальної номенклатури. Так хочеться, щоб справжні винуватці його загибелі - по обидва боки кордону - повністю отримали від Господа і людей все те, що заслужили».
Амітов окремо згадує про особливу роль телеканалу «Інтер» в промиванні мізків Донбасу. Все, що там відбувається нині, готувалося довго і ґрунтовно при повній байдужості центральної влади: «Не можна не згадати особливі заслуги місцевих засобів масової інформації. Багато років вірою і правдою слугуючи регіональній мафії, вони практично без коливань і докорів відсутньої совісті перейшли на службу до сепаратистів. Подібний перехід виявився справою елементарної техніки, оскільки більшість донбаських журналістів - автоматичні «патріоти» свого краю. Вони і раніше рівнялися на Росію, зневажливо ставилися до всього українського - мови, культури, державної незалежності».
Вельми скептично налаштований автор і щодо «демократичної» влади нашої країни: «Свого часу перемога Майдану-1 виявилася пірровою перемогою. Номенклатура помаранчевого і біло-блакитного різновидів та її закулісні спонсори знайшли спільну мову. Спроба революції 2004 року зазнала поразки, задушена в обопільних обіймах. Чи вдасться сьогоднішній еліті, винесеній на владний Олімп хвилями народного обурення, злити революцію 2013-1014 рр.? Крим вони вже злили. Що дорожче новим керівникам країни - кар'єра і персональне благополуччя чи інтереси народу України? Чи здатні вони до дійсно системних демократичних змін? Дуже вже не хочеться бути свідком дежавю. Особливо після загибелі стількох мужніх і самовідданих бійців».
З гіркотою пише Амітовпро боягузтво, нерішучість, бездарність начальства в той момент, коли путч на Донбасі можна було придушити в зародку: «Нерішучість нової влади в період до безпосереднього російського збройного втручання свідчить про чужорідність номенклатури Майдану. Не виключено: якби нова влада зважилася використати потенціал майданівських сотень, то вони змели б усю цю сепаратистську нечисть у лічені тижні, а то й дні». Однак: «Але необхідність спертися на революційний актив Майдану вітчизняну номенклатуру лякала набагато більше російської агресії».
Найслабша ланка в Україні, на думку Амітова, це її влада: «Тому, поки в державі повністю не зміниться сучасна «еліта», яка ненаситними п'явками присмокталася до кровоносних судин вітчизняної економіки, очікувати відновлення територіальної цілісності України - марна справа».
Прочитав я у автора і те, що мені як кримчанину особливо близько і знайомо: «Ігнорування патріотичних сил Донбасу, які заслуговують безперечного уваги і поваги. Бути справжнім патріотом України в Донецькій і Луганській областях завжди було справою небезпечною. Особливо в періоди соціальних загострень. Нова влада цих людей не помічає і не хоче помічати». Так, для Банкової «голос Донбасу» - це голос Ахметова, Єфремова і їм подібних, а не голос Павла Амітова і сотень тисяч донбаських патріотів України, яких центральна влада завжди зраджувала. Мені це абсолютно зрозуміло з кримського досвіду, де на керівні посади зазвичай Київ призначав або антиукраїнську, або байдужу до України публіку. І ніколи, за малим винятком, українських патріотів... Чого ж дивуватися результатам? Протеу самій центральній владі патріотів теж явний дефіцит. Продажна кланово-олігархічна верхівка з центру шукала в регіонах собі подібних. І знаходила...
Павло Амітов пише про те, як він бачить повернення окупованого Донбасу до складу України:
«З моєї (підкреслюю - донбаської) точки зору, істотний перелом у психології моїх земляків у порівняно недалекому майбутньому відбудеться тільки за цілоїнизкиобставин, які важко уявити. Яких же? Донбас треба звільнити за допомогою військової сили. Донбас повинен піддатися дружній, братській, але суворій окупації. Йдеться не про помсту, а про очищення. Донбас повинен піддатися ретельній санації. Донбас треба очистити від олігархічно-феодально-мафіозної зарази, від совка, від сепаратизму, що глибоко проникли в його плоть і кров. Термін дії санаційного режиму - не менше п'яти років. Це у кращому випадку. Санаційні заходи повинні обов'язково містити: люстрацію, заборону на професії, жорстку переорієнтацію в сфері освіти, культури, агітації, пропаганди, телемовлення і ЗМІ (аж до заборони трансляції окремих телеканаліві навіть ліквідації злочинних, з точки зору українського законодавства, громадських організацій, друкованих та інтернет-видань)».
Павло Амітов оголошує свій вердикт нашій так званій еліті: «Якщо неупереджено розібратися, то кожен президент, кожен уряд, кожен новий склад Верховної Ради тією чи іншою мірою сприяли досягненню державою за більш ніж двадцять років такого стану, при якому Україна виявилася нездатною захистити свою територіальну цілісність і забезпечити належну охорону власних кордонів».
На відміну від багатьох вітчизняних продажних політологів, здатних сьогодні доводити те, що вчора спростовували, автор «Підлої війни» говорить правду, незважаючи на її гіркий смак, на деструкцію багатьох ілюзій. Тому читайте Павла Амітова, він написав чесну книжку!
https://day.kyiv.ua/uk/article/media/chesna-knyzhka-pavla-amitova
