Чи легко бути небайдужим українцем/українкою в Україні? Лариса Ніцой

[polelis]

Ось як Лариса Ніцой пише свою історію самоусвідомлення і утвердження....

Пригадайте свої історії і , ... не мовчіть!
Розповідайте!
Підтримуйте тих, хто не мовчить.
Насправді, окупація України кацапами, лінія "розмежування"
проходить не на Донбасі.
Кацапи "зайшли" набагато глибше...

facebook
Larysa Nitsoi
...
Я взагалі-то пухнаста. Останнім часом з мене ліплять монстра. Злу і нетерпиму. Особливо нетерпиму. Ви хоч знаєте, що таке терпіння?
Моє терпіння почалося десь у 12 років.
- Мам, ми росіяни? – питаю я.
- Ні, українці.
- Ну ма, ну згадай, може в нас є десь родичі в росії, хоч далекі?
- Та нащо тобі?
- Хочу бути росіянкою, українці – це забиті колгоспники …
Мені 15 років. Ми з родиною приїхали в гості в Київ.
- Мам, давай у Києві будемо розмовляти російською, не хочу, щоб нас сприймали як селюків
16 років. Я-студентка знайомлюся з компанією хлопців теж студентів.
- Ти што, учішся на украінском філфакє? Ти врьош … нє может бить. Ти нє такая! Там учатся одні лохушкі.
17 років. У нас, студенток, нова розвага після пар ходити з магазину в магазин Кіровограда і питати в продавчинь українською мовою про наявність товару. Продавчині нічого не розуміють. Нас це смішить. Але недовго. Це сумно, що ми на своїй землі як іноземці, і українська мова в Україні чужа і ми чужі на своїй землі.
19 років. Гуляємо увечері з одногрупницями по проспекту Комуністичному.
- Дівчатка, ви собі хочете вірте, хочете – ні, а настане такий час, коли знову буде модною українська мова, вишиванки і «глечики». Як у фільмі «Весілля в малинівці». В Україні розмовлятимуть українською! Ну що ви регочете? Ніяка я не фантазерка – побачите! Ми ще це застанемо!
21 рік. Революція на граніті.
- Мам, не плач, не виженуть мене з інституту… Ми нарешті матимемо Україну, розумієш, і говоритимемо українською!
25 років. Я – мама. Моя дитина заговорила російською. Звідки? Вся родина, близька і далека, україномовна. Ааа, ясно. Мультики. Жодного мультика в Україні українською, жодного фільму українською, жодної передачі. Цитує російською російськомовні мультфільми.
32 роки зустрічаю на вокзалі донечку з дорогущого табору відпочинку. Дитя усміхнене, а очі сумні. Таки випитала:
- Там усі розмовляли російською і називали мене селючкою.
- А звідки були ті діти?
- З різних міст: Житомир, Полтава, Бровари.
- А ти казала, що живеш у Києві, що твій тато працює з президентом України?
- Казала. Мам, їм нічого не докажеш, я розмовляю українською, розумієш?
34 роки. Знову літо, знову доня з табору. Розглядаю привезені «трофеї»: грамоти, нагороди. Відкриваю альбом з фото - в кінці дитячими почерками побажання. Кидається в очі: "Леся, а ты, оказывается, классная девченка!» Горло стискається, бо я вже знаю, що це означає. Моя україномовна дитина знову була «забитою жлобихою». Усі діти 21 день відпочивали, а моя повинна була трудитися – відвойовувати своє місце серед російськомовних однолітків, тільки тому, що україномовна, доказувати, що вона нормальна, не розслаблятися, боротися, щоб отримати визнання ровесників: «А ти оказиваєтся, кльовая». Ну звісно, одразу вона не могла бути кльовая, бо україномовна.
35 років. Помаранчева революція. В моді вишиванки! Ще б українську мову в школи і ВУЗи! Нарешті припинять дорікати: "Ви па-нармальнаму гаваріть умєєтє?"
38 років. Дитина-студентка з друзями відпочиває на морі. Щось моє серце не на місці. Телефоную на мобільний. У доні голос схвильований, якісь різкі голоси:
- Мам, не можу зараз говорити, передзвоню.
- Доцю, що відбувається?!
- До мене приклепалися місцеві, щоб я, селючка, з ними нормальною російською розмовляла. За мене вступилися наші – одному вибили зуба…
Зв’язок обривається. Телефон поза зоною кілька днів. Господи, пора їхати на пошуки, чи що. Аж тут тирлинь-тирилинь. Чужий номер. Виявляється, відбулися не тільки вибитим зубом, а й розбитим новеньким телефоном дочки.
45 років. Революція Гідності. Боже, може ж хоч на цей раз українці в Україні отримають українську! Отримали АТО. Путлєр прийшов визволяти російськомовних. Усі українці - «фашисти, нацисти, хунта».
47 років. Національна дитяча лікарня України. В очі кидаються російські написи на стінах. Чому російські? Якщо тут лікуються діти з усієї України і мова порозуміння в Україні для всіх національностей – українська? Прошу написи зробити українською. Скандал, як посміла в Україні вимагати українську мову? Російськомовні влаштовують цькування. На телебаченні розпинають, топчуть на всю країну, ганять і гудять. Виставляють «вишиватною шизофренічкою».
47 років. Питаю в касирки в магазині, чи знає та українську мову і після ствердної відповіді прошу її обслужити мене українською. Та вперто ігнорує моє законне право. Якби вона спілкувалася з друзями – хай би говорила, якою хоче. Але в даний момент обслуговує мене, українку, в Україні за мої гроші і відмовляє мені в отриманні обслуговування українською мовою. Наполегливо залишаюся ввічливою. Прошу чотири рази. Вперто ігнорує і нахабно дивиться. Перед очима пролітають всі роки незалежності, три революції, вічні докори в «націоналізмі» і наше вічне ввічливе бекання у відповідь. Чемно прошу останній раз - касирка затято ігнорує. Змітаю у відповідь здачу з прилавка їй під ноги. До яких пір мене утискатимуть за українську мову? Скільки це продовжуватиметься?
p.s. Мене засудила вся країна. Плювати, що я поскаржилася, що мене довели. Плювати, що мене ґвалтували. Усміхайся і будь чемною, «бандерівське бидло». Які ще закони? Скільки років присідала в реверансах? Тридцять? І ще поприсідай стільки ж, «вишиватниця дебілоїдна». Проти мене ополчилися журналісти, редактори і ведучі телебачення із закликами не купувати мої книжки, бо ж «мене треба в дурку здати, істеричку тупу!».
Друзі телефонують і підтримують. Тримайся, пухнаста...

[finli]

Аналогічний випадок стався і у мережі Сільпо.

Нагадаємо, що у супермаркеті "Сільпо", що у центрі Черкас, касир не захотіла обслуговувати покупця державною мовою та навіть покликала охоронця, аби вивести його. Про випадок, що трапився з її чоловіком увечері 28 липня, розповіла у Facebook черкащанка Оксана Колісник.


Реакція мережі :

Адміністрація магазину

«Згідно з загальноприйнятими правилами ввічливості та стандартами сервісу мережі “Сільпо” працівники мають відповідати гостю тією мовою, якою він звертається до персоналу закладу. Даний випадок, це приклад, коли особиста позиція людини впливає на рівень якості роботи. Після інциденту керівництво супермаркету провело зустріч з працівником. З точки зору рівня обслуговування покупців та поведінки на робочому місці дії працівниці не можуть вважатися професійними. За результатами зустрічі було прийняте спільне рішення про завершення трудових відносин. Також хочемо нагадати, що з будь-яких питань щодо якості роботи мережі просимо звертатись до Гарячої лінії

[finli]

А також.... підставою для звільнення непрофесійного та хамуватого працівника, адекватної реакції керівництва мережі, став запис у Книзі Скарг, та  офіційне Звернення до керівництва мережі від ображеного покупця.


Висновок. Значно більш дієвим ...буде не істерика з жбурлянням решти в хамуватого продавця ...а ЗНАННЯ ЗАКОНІВ І СВОЇХ ПРАВ.

[convex]

Українці не повинні змагатися з українофобами за місце під сонцем, не зобов'язані бути ввічливими і толерантними. Можуть, але не повинні. Якщо українець влаштує українофобу "чорний день" у будь-який спосіб - це треба підтримати. Кацапйо має бути готове не тільки до запису у книгу скарг, а й до вибитих зубів. Толерантність доречна після перемоги.

[RG]

Українці не повинні змагатися з українофобами за місце під сонцем, не зобов'язані бути ввічливими і толерантними. Можуть, але не повинні. Якщо українець влаштує українофобу "чорний день" у будь-який спосіб - це треба підтримати. Кацапйо має бути готове не тільки до запису у книгу скарг, а й до вибитих зубів. Толерантність доречна після перемоги.

Присилай фоти вибитих тобою кацапських зубів, зацінимо 

[convex]

Українці не повинні змагатися з українофобами за місце під сонцем, не зобов'язані бути ввічливими і толерантними. Можуть, але не повинні. Якщо українець влаштує українофобу "чорний день" у будь-який спосіб - це треба підтримати. Кацапйо має бути готове не тільки до запису у книгу скарг, а й до вибитих зубів. Толерантність доречна після перемоги.

Присилай фоти вибитих тобою кацапських зубів, зацінимо 

Оце ж бо я спати не можу, так потребую твого визнання 

[Feral Cat]

[Декодер]

Чомусь нагадало як в 90-х гопникі замість старого звичного розводу - "дай прикурити" взяли на озброєння новий - "як по-українськи буде галстук"?
Хто не знав відчував себе винуватим і його легше було грабувати.

Цю тему наразі зручно юзати не тількі з продавцями поведінка яких не подобається, а наприклад у сімейних розборках, суперечках з сусідами, вуличних сутичках, чи лаючись з кимось на роботі. До речі якщо опонент буде готовий до таких провокацій і буде без затримок переходити на українську, можна піти далі - заготовити деякі слова які він точно може не знати. Після чого він буде вже не просто опонентом у суперечці, а зкацапленим агентом Кремля. А це вже вірний виграш в будь-якому побутовому конфлікті.

До речі той касир тепер в кращому випадку - мінус один виборець для націоналістичних сил, а гіршому випадку - плюс не один (а всі йому співчуваючі) виборець сил може навіть антиукраїнських.
І все лише тому що прямий шлях - популярізація мови, відтворення прошарку письменників, фінансування культури, цей прямий шлях здається занадто довгим та може занадто коштовним. А може підсвідомо для декого навіть небезпечним - адже в такому разі з'явиться багато конкурентів на "культурному фронті"?

[Адам Жоржович]

Чомусь нагадало як в 90-х гопникі замість старого звичного розводу - "дай прикурити" взяли на озброєння новий - "як по-українськи буде галстук"?
Хто не знав відчував себе винуватим і його легше було грабувати.

Рання ітерація кацапських казочок про "розп'ятих хлопчиків". 

[Декодер]

Чомусь нагадало як в 90-х гопникі замість старого звичного розводу - "дай прикурити" взяли на озброєння новий - "як по-українськи буде галстук"?
Хто не знав відчував себе винуватим і його легше було грабувати.

Рання ітерація кацапських казочок про "розп'ятих хлопчиків". 

Ітерацією було те що це робили начебто націоналісти.
А от для звичайних гопників (які до речі крім спеціально вивченого для таких випадків слова "краватка" бувало знали тільки ще максимум кілька українських слів) ця ітерація була доволі зручной нагодою.

[Адам Жоржович]

А от для звичайних гопників (які до речі крім спеціально вивченого для таких випадків слова "краватка" бувало знали тільки ще максимум кілька українських слів) ця ітерація була доволі зручной нагодою.

Хуйня.

[Декодер]

Мені особисто наприклад такі начебто небезпечні випадки вже майже байдужі, тому що:
1. Вони були з самого початку неминучі - це програми закладені ще імперією для самопідриву територій над якими може бути втрачений контроль, такі самі програми (хоча і інверсійні) як і глузування над усім українським. І ці міни будуть ще неминуче вибухати нажаль, але - див п.2
2. Потяг вже занадто розкочегарений, щоб його зупинили чи навіть просто уповільнити такими дрібницями. Взагалі відчуття таке що навіть бурхливі спілкування чи обговорення активістів вже ні на що не впливають - Історія рушила певні зміни дуже потужно. Вважаю що ніщо не може її спинити.

[polelis]

Чомусь нагадало як в 90-х гопникі замість старого звичного розводу - "дай прикурити" взяли на озброєння новий - "як по-українськи буде галстук"?
Хто не знав відчував себе винуватим і його легше було грабувати.
Цю тему наразі зручно юзати не тількі з продавцями поведінка яких не подобається, а наприклад у сімейних розборках...".

Цікаво, а для чого і з якою метою тут змішуються дві абсолютно різні сфери
використання мови: приватна і публічна?
Це ж всім давним давно зрозуміло що йдеться про дерусифікацію саме публічного простору.
В приватному спілкуванні розмовляйте хоч китайською!

Українці мають право в своїй державі на працю, обслуговування, освіту, ЗМІ, державною
українською мовою.
Біда в тому, що це право паплюжать не тільки ватні касири але й представники влади.
Тому в людей обривається терпець і вони пробують хоч якось змінити ситуацію.

До речі той касир тепер в кращому випадку - мінус один виборець для націоналістичних сил, а гіршому випадку - плюс не один (а всі йому співчуваючі) виборець сил може навіть антиукраїнських.

Ці ватно-кацапські касири ніколи не голосували і не голосуватимуть за проукраїнські сили.
Тут немає жодних ілюзій.

І все лише тому що прямий шлях - популярізація мови, відтворення прошарку письменників, фінансування культури, цей прямий шлях здається занадто довгим...

Не хвилюйтеся.
Письменники є , і їх буде більше.
Треба думати і робити так щоб цих письменників ніколи більше не розстрілювали
тільки за те що вони пишуть українською.