http://www.bbc.com/ukrainian/features-38671637Водночас ті само соціологічні дослідження показали приклади роздвоєності ідентичності українців: з одного боку, більшість (72%) вважають Росію країною-агресором, а з іншого - понад половина досі вірять в радянські міфи про "братерський" російський народ
Докладніше про це Микола Рябчук розповів в інтерв'ю ВВС Україна.
ВВС: Які головні зміни у національній свідомості українців і чи можна твердити, що ці зміни незворотні?
МР: Завжди хочеться вірити, що зміни незворотні, хоча я ніколи не можу стверджувати це стовідсотково. Україна перебуває зараз у стані війни, і ми не знаємо до кінця, як воно все закінчиться.
Водночас і соціологія, і звичайне споглядання повсякденного життя вказують, що зміни відбуваються серйозні - зокрема в свідомості людей.
Ми маємо сьогодні набагато активніше громадянське суспільство і ми маємо набагато вищий рівень ототожнення себе з Україною, визнання себе патріотами України, підтримку незалежності.
В цьому сенсі можна говорити про зміцнення національної ідентичності.
Водночас проблеми залишаються: великий залишковий вплив Росії, російської пропаганди, все ще багато людей ідентифікують себе не з Росією, а з якимсь міфічним слов'янським світом, з православною цивілізацією і тому подібне.
Це все конструкти міфічні, уявні, але велика частина людей належить до цього уявного світу, і з цим теж треба рахуватися.
ВВС: Ви пропонуєте концепцію "двох Україн" - двох типів національної ідентичності. "Європейської" України, близької до Заходу, сучасної, з орієнтацією на демократичні свободи і ліберальні цінності - з одного боку; і "Євразійської" або східнослов'янської України, середньовічної та ретроградної. За Вашими словами, ці дві концепції часом співіснують у свідомості навіть однієї людини! Як таке можливо?
МР: Абсолютно можливо! Уявіть собі, є людина - і таких в Україні багато - яка вважає себе патріотом, дехто з них навіть воює за Україну, але водночас вони не бачать нічого дивного в тому, що дивляться фільми про якихось російських ментів, які прославляють фактично їхнього ворога. І вони навіть над цим не задумуються.
Вони слухають якісь пісні, якусь попсу, яка теж часто має слова не надто до нас прихильні чи привабливі. Вони не бачать у тому жодної суперечності.
Я вважаю, що це є певний знак цього роздвоєння свідомості, не викоріненої залишкової "совєтськості" чи "східнослов'янськості" - навіть не знаю, як це правильно окреслити.
В кожнім разі, ця "шизофренія" - вона існує в головах багатьох людей.
Інша річ, що зміни, які я бачу, вони поступово відбуваються в інший бік. При чому у всіх групах: і серед українців, і серед росіян, і серед українофонів, і русофонів.
Усі вони просуваються в проукраїнський і прозахідний бік. Але цей поступ не є однозначний і не є швидкий…
