
Важливе.
Правда про "общій ізик" в Русі :
https://www.youtube.com/live/74oz-w1E1JM?si=2gKMfFjcZ0MyXJc3&t=3467
Спочатку було Слово... Від мовного узусу – до літературної норми (Нарис генези української літературної мови)Автори:
Йоанна Ґетка - польська літературознавиця , культуролог, лінгвістка, професорка гуманітарних наук, директорка Інституту міжкультурних досліджень Центрально-Східної Європи Варшавського університету (наукова дослідниця на факультеті прикладної лінгвістики Варшавського університету),
Віктор Мойсієнко - український вчений, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України (українська мова, лінгвістичні технології). Діалектолог, історик мови).
https://chtyvo.org.ua/authors/Moisiienko_Viktor/Spochatku_bulo_Slovo_Vid_movnoho_uzusu__do_literaturnoi_normy_Narys_henezy_ukrainskoi_literaturnoi_m/У книзі запропоновано новий підхід до висвітлення генези літературно-писемних мов у східних слов’ян на прикладі української. Автори відкидають теорію, згідно з якою про літературну мову можна говорити лише від часу кодифікації мовних норм, а підтримують тезу про початки існування мовної норми навіть не писаної, але повторюваної час від часу в писарській практиці.
Норми української та білоруської мови пройшли довгий шлях, але їхні початки безсумнівно сягають періоду Руси.
При цьому автори постулюють не лише ідею
існування окремих білоруської та української мов від XI ст., а й окремих редакцій – української та білоруської – церковнослов’янської мови в XI–XIV ст., тим самим відкидаючи політично сформовану ідеологічну тезу російських мовознавців про існування в цей період єдиної церковнослов’янської редакції для східнослов’янських мов.Наведені в дослідженні висновки ґрунтуються на повторному аналізі оригінальних джерел, які, на думку авторів, є єдиними достовірними матеріалами для тлумачення витоків мовної норми.
Аналіз охоплює оригінальні документи, дата і місце створення яких не викликає суперечок серед науковців. Це передовсім пам’ятки церковнослов’янської мови української редакції, а також оригінальні світські тексти з південних теренів Руси з очевидними ознаками місцевого мовленнєвого узусу.У цьому контексті варто підкреслити, що тогочасні писемні пам’ятки також виявляють виразні риси новгородсько-псковського діалекту, які, однак, залишаються поза сферою інтересів авторів статті через те, що цей діалект не виокремився в окрему східнословʼянську мову: на зміну новгородській традиції прийшла московська.
Дослідницький підхід авторів базований на утверджуваній упродовж остан-нього часу в європейській лінгвістиці концепції, що історія мови невіддільна від історії комунікації, тобто як узаємин всередині соціуму, так і контактів між соціумами, що з часом призводить до появи на певному терені соціолінгвальної тріади: мовлення – узус – норма.