На початку IX сторіччя лісостепове Придніпров'я стало ядром ранньофеодальної держави Київської Русі. Дніпром проходив знаменитий «шлях з варяг у греки», який мав важливе торгове та військово-стратегічне значення для Давньоруської держави. Цим шляхом пливли, прямуючи до Візантії, дружини князів Олега (907 року) і Святослава (968 року). Як свідчить переказ, княгиня Ольга, слідуючи в 957 році до Константинополя, зупинялася тут на острові (тепер острів Монастирський у Дніпропетровську). У цей період придніпровські землі, зокрема, прирічна смуга вздовж Надпоріжжя, фактично перебували під контролем Київської Русі, що сприяло зміцненню на цій території позицій слов'янських племен. Слов'янські поселення продовжували існувати тут і в IX–XIII сторіччях. Розташовувалися вони в тих же місцях, що й поселення VI–VIII сторіч. Найбільш збереженими і добре дослідженими є поселення, розташовані біля сучасних сіл Петро-Свистунове Солонянського, Мар'ївки, Воронівка Синельниківського, Перше Травня Дніпропетровського, Грушівка Апостолівського районів й міст Дніпропетровська (у Старій Ігрені), Нікополя на Микитиному Розі[1]. Городище на Старій Ігрені вважається академіком Рибаковим племінним центром уличів під назвою Пересічень. З натиском кочовиків населення міста перебралося вище річкою Самарою на її інший бік й відбудувало місто, назва якого дійшла до нас — Самар.
вот сразу два красивых географических названия
