Доповнення до попереднього посту:
Нашому братику був лише 21 рік, але він загинув у бою, в суботу 14 грудня 2019 року, від вогню російської артилерії. Яку наводили в бік українських позицій не олігархи і не політики, а звичайні собі мешканці сусідньої країни. Душевні такі люди, з широкою душею та звірячою ненавистю до всього українського.
Нашому братику був лише 21 рік. Але він мав більше мужності, аніж сотні тисяч фізично розвинутих чоловіків, які роблять селфікі у спортзалах і засинають у своїх теплих ліжечках на гражданці. Він був одним із тієї жменьки НЕБАЙДУЖИХ, яким Україна була дійсно потрібною, на відміну від мільйонів двоногих шлунків, які плювали на цю землю і цю державу. Наш братик воював за кожного окремого українця - за тих, хто щоранку з тремтінням читає зведення з фронту, а також за тих, хто “втомився в офісі”. За тих, хто чекає вдома й за тих, хто “нас туда нє пасилал”. Він воював за свою скривджену рідну землю, як і всі його предки до того, й робив це не заради медалей чи слави, а просто тому що так роблять воїни. Саме таку долю обрали собі НАЙКРАЩІ з людей, і їх ніхто не переконає, що це було хибне рішення.
Сьогодні я прошу вас пом’янути нашого лева і назавжди запам’ятати його обличчя. Він був у сто разів кращим за кожного з нас. Сергій Михальчук, національний гвардієць, Бригада швидкого реагування НГУ. 21 рік.
