Перемога Байдена – це згасання популізму. Скоро Україні доведеться змінити владуЗеленський – це не майбутнє, а минуле нашої країни і світової політики в цілому
Ще 2016 року, коли мільярдер Дональд Трамп виграв президентські вибори у Сполучених Штатах, можна було з великою часткою впевненості говорити про нього як про президента одного терміну - нехай навіть сам Трамп цього не розумів тоді і відмовляється розуміти зараз. І це припущення базувалося на одній простій істині - Трамп, нехай навіть його гасла продовжують розділяти мільйони американців, був і залишається чужинцем у самій системі управління Сполученими Штатами, - пише Віталій Портников для видання "Букви".
Справа не в тому, що Трамп викликає алергію у демократів, а в тому, що він викликає схожі почуття і у багатьох республіканців. Республіканська еліта змушена була підтримувати його як кандидата партії і президента, який переміг як кандидат партії, республіканський виборець, нехай навіть до самого Трампа налаштований негативно – голосувати за кандидата, висунутого партією у 2016 і 2020 роках. Але де в цій історії сам Трамп?
А ось де. Чинний президент Сполучених Штатів став рятівником і могильником республіканців одночасно. Після другого терміну Джорджа Буша-молодшого виявилося, що гранди Республіканської партії – гідні і сильні політики, такі як Джон Маккейн або Мітт Ромні – і близько не можуть конкурувати з демократичним кандидатом Бараком Обамою, так що Гілларі Клінтон задовго до закінчення другого терміну президентства Обами сприймалася як його наступниця не у якості кандидата демократів на виборах, але саме як наступниця на посаді президента США – тому і був таким сильним шок ночі виборів у 2016 році. Для того, щоб виграти у будь-якого солідного демократичного кандидата (а не було б Гілларі, вже тоді міг би бути Байден), не підходив жоден солідний республіканський кандидат.
Для цього потрібен був Трамп.
Але Трамп – ніякий не республіканець, звичайно. Він бізнесмен, який використав партійну машину Республіканської партії для задоволення свого колосального его – міг би з таким самим успіхом використовувати і демократів, але ось тільки демократи вважали, що у них і так все добре і не потребували його послуг. Політика Трампа зовсім не може вважатися класичною політикою президента-республіканця.
Жоден президент-республіканець не став би виводити Сполучені Штати з міжнародних організацій, лаятися з європейцями, безуспішно метушитися навколо одних авторитарних правителів і так само безуспішно залякувати інших, жоден президент-республіканець не став би працювати на поділ співвітчизників, думаючи виключно про власні електоральні перспективи, а не про перспективи не те щоб навіть країни, а власної партії.
Далі...
