Володимир Горбач :
Завтра-післязавтра очікуються важливі події на Росії і не тільки.
21 квітня Путін звертається з посланням до Федеральних Зборів.
22 квітня у ставку паХана Росії прибуде Лукашено з проектом якогось "стратегічного указу".
23 квітня збереться Рада Федерації - для затвердження путінських "ініціатив".
Драматургія сюжету з накручуванням напруженості по периметру кордонів України доходить до кульмінації. Це стосується не тільки України. Тут і необхідність давати відповідь на нові американські санкції, і шпигунсько-дипломатичні скандали з цілою низкою держав: Болгарії, Польщі, Чехії, а невдовзі, можливо, і з усім ЄС...
Які тут можуть бути варіанти?
1) Великої (повномасштабної) війни з Україною не буде. Сучасні війни ведуться не так. Віроломно, гібридно, найманцями, але не повномасштабно. Тут ризик стати державою-ізгоєм і луснути від перенапруження сил наближається до 100%.
2) Локальна військова операція - з метою повторити Іловайський чи Дебальцівський "котел" (насамперед з психологічною метою) - можливий, але зараз теж не дуже вірогідний. Через очевидність і мети і засобів, і, особливо, наслідків. Ризик перевищуватиме гіпотетичну користь. Те ж саме стосується й спроби захопити Північно-Кримський канал і Нову Каховку.
3) Теж ризиковано, але набагато вірогідніше що ми скоро дізнаємося про нове військово-стратегічне рішення Кремля - визнати або анексувати вже окуповану частину ОРДЛО (за аналогією з Абхазією чи Південною Осетією). Для вже відкритого введення на постой російських військ з організацією там стаціонарних військових баз.
Це теж може викликати рішучіші ніж дотепер антиросійські заходи США і ЄС, але усе одно не "пекельні санкції"
Особливо ж, якщо Кремль упакує це своє рішення у пакет з розміщенням своїх військових баз у Білорусі. Слабо віриться у те, що Лукашенко погодиться відмовитися від юридичного суверенітету своєї країни, а от військово-стратегічного він вже усе одно не має.
Навпаки, закріплення російського контролю над Білоруссю убезпечить Лукашенка від можливих кримінальних переслідувань після відходу від влади. Росіяни своїх диктаторів не судять, вони їм гарантують пенсію.
Публічною мотивацією таких дій може бути бажання "стримувати експансію НАТО й України". Тобто від страху
Росія завжди нападає першою саме від страху. Скоро побачимо.
