Висновки іноземного вояка про наші одне з джерел наших невдач:
Порушення командної культури
Я згадував це кілька разів. Я опублікував коментарі інших, які згадали про це. Ось ми і 2,5 роки війни, а ми все ще обговорюємо одну з основних навичок у війні: оборонні позиції.
В оборонних операціях оборонні позиції ніколи не закінчуються. Ніколи. Ніколи.
Завжди є ще щось, що ви можете зробити, і нездатність це зробити — це невдача керівництва роти, сержантів, лейтенантів і капітанів.
Немає виправдання тому, що лідери не знають, що робити. Немає жодного виправдання тому, що вони не хочуть робити це зараз. І зрештою ця відповідальність лежить на вищому керівництві української армії. Культура армії має змінитися, і вони повинні її змінити. Можливо, ви не зможете проводити загальновійськові операції на рівні бригади. Я можу це зрозуміти. Але ви можете викопати кляту яму з переплетеними полями вогню, альтернативними вогневими позиціями та прикриттям над головою, що не лише значно підвищує вашу ефективність, але й рятує життя… що підвищує ефективність.
Це слова Райана О'Лірі , командира роти Chosen Company, іноземних волонтерів, прикріплених до 59-ї бригади, що спеціалізується на штурмах.
***
Тож після того, як про це згадували сотні разів за останній місяць тощо. Давайте розглянемо деякі речі. Тож Україна відчуває дефіцит робочої сили? Так, так, вони є. Через це Україна втрачає позиції чи найважливіша причина? Ні, ні, це не так. Я воював тут, в Україні, вже понад два роки, і єдине, що залишилося незмінним, це невдача командування на багатьох рівнях, коли йдеться про глибоку оборону, організацію військ щодо побудови оборони та дисципліну під час роботи з зробити це.
Є таке переконання на цій війні, що льох чи підвал – це бойова позиція, це не так. Зазвичай це діра в землі з НУЛЬОВИМ полем вогню. Але продовжується те, що українці краще сидітимуть у підвалі, а не будуватимуть оборонні позиції, використовуючи підвал як опорний пункт. Зрештою це не вдається, оскільки єдиний спосіб захистити це — залишити укриття та вийти на відкриту місцевість, що зазвичай призводить до поранень або смерті залежно від сили ворога тощо.
Також є питання постійного ремонту. Окопи потребують ремонту протягом усього бою. Однак більшість підрозділів цього буквально ніколи не роблять. Незліченну кількість разів ми виходили з 59-ю, щоб захопити позиції. Ми привозили матеріали для зміцнення окопів (мішки з піском, кутове залізо тощо), щоб будувати бункери, вогневі позиції тощо. Через 5 днів ми повертаємося, і не було зроблено НУЛЬ або незначних покращень. Зазвичай додаткові запаси, які ми привозили, щоб побудувати покращення, сидять саме там, де ми їх залишили, а українці сидять у норах, курять цигарки, а не копають.
Захист траншеї досить простий: ви або спите, або копаєте, або захищаєтеся. Якщо ти не спиш, ти копаєш. Якщо ти не копаєш, ти захищаєшся. Якщо ви не робите нічого з того, ви спите. Проблема в тому, що це робиться рідко. І якщо цього не робити, це підриває здатність захищати та утримувати позицію. Ви можете посадити 100 чоловік в окоп, якщо його постійно не вдосконалювати, 100 чоловік нічого не досягнуть. Ви кладете половину цієї кількості в ту саму траншею, і вони активно покращують захист, вони будуть у 10 разів кращими та, ймовірно, виживуть із меншими пораненнями.
Поза межами фронту, наприклад, 10-15 км назад, має бути багато окопів, але їх немає. Наприклад, район Покровська повинен був мати в 10 разів більше підготовленої оборони. У 2023 році, коли ми відтіснили дурних росіян до Донецького аеропорту, з Невелеського і майже з Первомайського. На ділянках, які вийшли за межі досяжності артилерії, хлопці повинні були цілодобово копати, щоб вибудувати глибинну оборону. Але це не було. Ми з'являлися на штурм, а солдати іншої частини курили і жартували в бункері, а не копали.
Проблема, з якою стикається схід, – це непідготовлена оборона в поєднанні з відверто поганим керівництвом, яке відмовилося делегувати вдосконалення оборони та переходити до будівництва тилових окопів тощо. Під 59-ю був їхній СОП, що кожен солдат приносить лопату і їм краще нею користуватися. Проблема в тому, що в секторі є від 2 до 10 бригад, і якщо лише 10% активно працюють над покращеннями, це все одно на хер.
Людська сила знову не є головною проблемою, належне передбачення, на якому потрібно зосередитися на тиловій обороні, дисципліна щодо вдосконалення оборони на позиціях і фактичний нагляд з боку деяких командувань є проблемою. Якщо ти солдат і не копаєш, ти мертвий. Якщо ви командир і ваші війська не окопаються, ви підводите своїх людей і підрозділи навколо вас.
