Два роки війни пройшов мій взвод на фронті. Показово, що люди переважно тримаються, а зброя вже відмовляє...
Ви знаєте я люблю писати мажорні пости, але...
Я не втратила жодної "Стугни" за 2 роки, я свою зброю "зістрелила", "спрацювала", використала її технічний ресурс. І що далі?
Я воюю тими самими "Стугнами", які захищали Київ. Два роки дві "Стугни" працювали, як "зайчики". Я їх дуже берегла. Я здогадувалася, що інших у мене не буде. Що я тільки не придумувала, щодо їх маскування. Під обстрілами ми дуже ризикували, але знімали і виносили важку оптику. Ми готували -будували позиції "Стугни", витрачаючи на це купу часу. Стільки всього вигадуємо...Стіни висаджуємо в повітря, дахи сколочуємо з дошок, щось копаємо, щось наносимо. Будуємо тимчасові укриття зверху, щоб не видно було, як ми будуємо. Чим далі війна, тим хитромудріші наші позиції, бо чим далі тим важче заховати "дівчинку". А вона ще й з капризами. Її не можливо поставити у будинок, бо вихід ракети створює такий шалений удар і тиск, що він зруйнує саму установку. А клуби пилу і сміття, який піднімає ракета за умов обмеженого простору для виходу порохових газів здатні повністю перекрити об'єктив і прощай ракета. А БПЛА вже давно унеможливили виставлення "Стугни" без маскування. Не буду писати, що я вигадую, щоб ворог не знайшом мої установки, але повірте це не просто їх маскувати, це чимала робота. А ще від початку війни ми на позиціях лишаємося лише вдвох, щоб не демаскувати установку людьми...і більше часу без змін, щоб не демаскувати.
В таких умовах я два роки працюю на тих самих "Стугнах"...Як це можливо? Багато роботи і багато удачі. Я, до речі, завжди особисто шукаю позиції, і керую установкою Стугни і маскування, бо беру на себе відповідальність за її втрату.
Було таке, що виявляли нас. По моїм "Стугнам" прилітало з міномета, танку, САУ, скиди з Мавіка. Чудом пошкодження були не значні. Особливо чудо було, коли танк поцілив в "кукушку" за якою стояла "Стугна". Її завалило цеглою. Відкопали. Ціла. Часто під час обстрілу в перервах між прильотами встигали зняти оптику.
Чому все це я так довго описую, а тому, що у мене розпач, що не зважаючи на всі наші зусилля і особливе відповідальне ставлення до зброї, вона відмовляється служити нам через свою зношеність.
Нас це накрило раптово і зразу...
Вислідкували НОНу. А бойовий режим відмовився включатися. Виявилося кабель між "очами" і пусковою полетів. Дзвонили на КБ Луч, перепаювали (і повірте там не так все просто у цих кабелях, добре, що у мене талановитий інженер). Встигли, в наступну добу НОНу підстрелили...вона знову виїхала в те саме місце.
І тут підфартило їншій Стугні - БМП ( до речі цілі для Стугни зараз рідкість на нашому напрямку, фпв серьйозі цілі подалі від прямої видимості розігнали).
І тут вистріл - Стугна гасне. Гудбай ракета. І це вже не кабель... Стугна не бачить батарей. Проблема в пусковій. Треба ремонт.
А виявляєте який сором ця невдача...Як воно звучить для командування: ми не поцілили, бо Стугна зламалася....
Треба швидше на ремонт. Тим паче Стугна стоїть на дуже важливій позиціїї, у випадку атаки, вона там головний фактор стримування... В тому секторі вона вже півроку стоїть - було таке - 6 цілей поцілили за два дні.
Але не так просто відремонтувати зараз Стугну- стільки паперів треба готувати.
І ще, як мене попередили, якщо я її віддаю на ремонт, це не означає, що потім я її отримаю назад. Зверху можуть вирішити, що деінде вона потрібніша...
На початку війни я віддавала Стугну на ремонт після мінометного влучання по ній. Тоді було все простіше. Зараз все так важко...
І я розумію, що далі на мою стареньку зброю, ще менше надії - Стугна не розрахована на стільки пусків, скільки вона вже дала, і далі я ризикую отримати відмову при кожному наступному.
Я багато зробила на попередньому місці роботи у ВР, щоб ця зброя на якій я воюю взагалі з'явилася в ЗСУ. Але я не маю зараз жодних пільг. Ні по забезпеченні ракетами, ні по отриманні нової "Стугни".
Я так розумію, що жодний професіоналізм зараз в армії не цінується і старі надійні позрахунки ПТРК не отримують нову зброю. Так, КБ "Луч" робить нові установки і вони.... попадають новачкам.
Мене на моїй лінії інколи запрошують проконсультувати новачків. Я з великою заздрістю тестую їх новенькі "Стугни", знаючи, що мені таке і не світить.
Чому так я не розумію...
Чому не має можливості розвитку?
Чому не має можливості підняття на новий рівень старих команд завдяки навчанню новим технологіям і отриманню нової зброї і різних корисних пристроїв і додаткової зброї?
Можливо для себе я могла би знайти, якісь можливості, я одна могла би маневрувати. Але я не одна, у мене команда. Один без одного ми ніхто. Ми професіонали командою.
Але маневрувати командою ми не можемо.
Ми, як складові тих стареньких Стугн. За нас уже все вирішено наступним чином: з чим починали з тим і закінчуйтесь.
Це найбільше, що зараз лякає в армії- безперспекимвність і відсутність розвитку. Я не кажу про звання і посади, мені не треба звання і посади, я кажу про розвиток на своєму місці.
І якщо дійшла до неможливості вражати цілі через відмову ЗНОШЕНОЇ зброї єдина в армії жінка командир взводу протитанкістів то, що у інших?
Р.S. Через маскування Стугн у мене майже не має їх фото. На цьому фото, ще не дороблене маскування.
