Війна між Росією і Україною стала катастрофою для обох країн. Оскільки жодна зі сторін не має переважної переваги і їх політичні позиції повністю розходяться, бойові дії навряд чи скоро закінчаться. Однак ясно одне: цей конфлікт є переломним моментом після закінчення холодної війни, який матиме глибокі і довготривалі глобальні наслідки.
На хід війни впливатимуть чотири основні фактори. Перший-це рівень спротиву та національної єдності українців, який досі був безпрецедентним. Другий-міжнародна підтримка України, яка, хоча останнім часом і не виправдовує очікувань країни, залишається широкою.
Третім фактором є характер сучасної війни, яка використовує поєднання промислової сили та систем командування, контролю, зв'язку та розвідки. Однією з причин, чому Росія зазнає поразки у цій війні, є те, що вона ще не оговталася від драматичної деіндустріалізації, яку вона зазнала після розпаду Радянського Союзу.
Останнім фактором є інформація. Коли справа доходить до прийняття рішень, Володимир Путін опиняється в пастці інформаційного кокона, завдяки тому, що він так довго перебуває при владі. Російський президент і його команда з національної безпеки не мають доступу до точної розвідувальної інформації. У системі, якою вони керують, відсутній ефективний механізм виправлення помилок. Їхні українські колеги більш гнучкі та ефективні.
У сукупності ці чотири фактори роблять неминучою остаточну поразку Росії. Згодом вона буде змушена піти з усіх окупованих українських територій, включаючи Крим. Її ядерний потенціал не є гарантією успіху. Хіба Америка, що володіє ядерною зброєю, не пішла з Кореї, В'єтнаму та Афганістану?
Хоча війна обійшлася Україні дуже дорого, сила і єдність її опору розвіяли міф про військову непереможність Росії. Україна ще може повстати з попелу. Коли війна закінчиться, вона зможе розраховувати на можливість вступу до Європейського Союзу і НАТО.
Війна стала поворотним моментом для Росії. Вона прирекла режим пана Путіна на широку міжнародну ізоляцію. Йому також доводилося стикатися зі складними внутрішньополітичними проблемами, від заколоту найманців з угруповання "Вагнер" та інших угруповань Збройних сил — наприклад, в Бєлгороді — до етнічної напруженості в декількох регіонах Росії і недавнього теракту в Москві. Це показує, що політичні ризики в Росії дуже високі. Можливо, пан Путін нещодавно був переобраний, але він стикається з усіма можливими "чорними лебедями".
На додаток до ризиків, з якими стикається пан Путін, війна переконує все більшу кількість колишніх радянських республік, що імперські амбіції Росії загрожують їх незалежності, суверенітету та територіальній цілісності. Все більше усвідомлюючи, що про перемогу Росії не може бути й мови, ці держави по-різному дистанціюються від Москви: від вироблення політики економічного розвитку, яка в меншій мірі залежить від Росії, до проведення більш збалансованої зовнішньої політики. В результаті перспективи євразійської інтеграції, за яку ратує Росія, стали більш туманними.
Війна, тим часом, змусила Європу усвідомити величезну загрозу, яку військова агресія Росії представляє для безпеки континенту і міжнародного порядку, поклавши край розрядці відносин між ЄС і Росією після закінчення холодної війни. Багато європейських країн відмовилися від своїх ілюзій щодо путінської Росії.
Водночас війна вивела НАТО зі стану, який президент Франції Еммануель Макрон назвав "тупиковим". Оскільки більшість країн НАТО збільшують свої військові витрати, передове військове розгортання Альянсу в Східній Європі було значно посилено. Вступ Швеції та Фінляндії до НАТО підкреслює нездатність пана Путіна використати війну для запобігання розширенню Альянсу.
Війна також допоможе змінити структуру Ради Безпеки ООН. Це свідчить про нездатність цього органу ефективно виконувати свої обов'язки з підтримання миру у всьому світі та регіональної безпеки через зловживання правом вето деякими постійними членами. Це викликало невдоволення міжнародного співтовариства, підвищивши шанси на прискорення реформи Ради Безпеки. Німеччина, Японія, Індія та інші країни, ймовірно, стануть постійними членами, а п'ять нинішніх постійних членів можуть втратити право вето. Без реформи параліч, який став відмінною рисою Ради Безпеки, приведе світ у ще більш небезпечне становище.
Відносини Китаю з Росією не є стабільними, і на них вплинули події останніх двох років. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров щойно відвідав Пекін, де він та його Китайський колега знову підкреслили тісні зв'язки між їхніми країнами. Але ця поїздка, схоже, була скоріше дипломатичною спробою Росії показати, що вона не самотня, ніж щирою любов'ю. Проникливі спостерігачі зазначають, що позиція Китаю щодо Росії змінилася з позиції "без обмежень" початку 2022 року, до війни, на традиційні принципи "неприєднання, неконфронтації та ненаправленості проти третіх сторін".
Хоча Китай і не приєднався до західних санкцій проти Росії, він не порушував їх систематично. Це правда, що в 2023 році Китай імпортував понад 100 млн тонн російської нафти, але це не набагато більше, ніж він купував щорічно до війни. Якщо Китай припинить імпорт російської нафти і замість цього буде закуповувати її в інших країнах, це, безсумнівно, призведе до зростання світових цін на нафту, що надасть величезний тиск на світову економіку.
З початку війни Китай провів два раунди дипломатичного посередництва. Успіх виявився невловимим, але ніхто не повинен сумніватися в бажанні Китаю покласти край цій жорстокій війні шляхом переговорів. Це бажання показує, що Китай і Росія - дуже різні країни. Росія прагне підірвати існуючий міжнародний і регіональний порядок за допомогою війни, в той час як Китай хоче вирішувати суперечки мирним шляхом.
Враховуючи, що Росія продовжує атакувати позиції українських військових, критично важливі об'єкти інфраструктури та міста і, можливо, готова до подальшої ескалації, шанси на перемир'я в корейському стилі виглядають малоймовірними. За відсутності фундаментальних змін у політичній системі та ідеології Росії конфлікт може бути заморожений. Це тільки дозволило б Росії продовжувати розв'язувати нові війни після перепочинку, піддаючи світ ще більшій небезпеці.■
Фен Юйцзюнь-професор Пекінського університету.
