Ну, загалом-то всім екс-радянським республікам кірдик, єдине що стоїть між ними та кірдиком - це власне Україна.
Грузія просто стоїть в щасливих рядах тих, кому був наочно продемонстрований той каєф, котрий дегенеративна частина заходу постійно намагається протюхати нам.
А саме.
1) Вас бомблять, а ми торгуєм. Так для риночку кайфово.
2) Ми любім мір, тобто щоб ви дохли тихо, й тому відряджаємо найкращого антикроупційова та міротворці Саркозі до друга блядіміра. Мір досягнуто, уііі, пищіть листи.
3) Рашинька свята просто бере то, що належить їй, треба просто віддати та жити спокійно.
4) Ми зовсім не проти, й тільки за те щоб вас хапнули з головою, як Білорусь, просто що ми дуже просимо друха блядіміра робити це так, аби нам було зручно робтити вигляд, ніби поточна Білорусь це окрема від рашинькі країна.
5) Хрін вам, а не якісь там вступи кудись до нас, бо ви провінція святої рашенькі.
Все це, плюс солодкий прянічєк аж в трі рубліка, змушує грузинський нарід замислюватися над сосу-сосущєствованієм, обирати своїх бубачєк, котрі "домовляться" там десь посередині, ну й оце усе.
Тобто по Грузії насправді несподіванка не в тому, що вони роблять вклад в стабільність риночку у вигляді тонелю (через котрий до них ще одна колона двине у випадку поразки України), а в тому що там досі є ті хто протестують проти прямого сполучення й оцього всього, причому є в немалої кількості.
Все це дозволяє дивитися на людей з оптимізмом
людські якості їх, звісно, не врятують від неоГУЛАГу та нео-ретро розстрілів, але...
