Тут, у Європі, стало патріотично мовчати про те, що відбувається всередині України. Кордони, закриті для чоловіків, перетворили життя на клітку для незліченних сімей. Корупція колосального масштабу — масштабу, який ви просто не можете собі уявити — що досягає найближчого оточення президента, на тлі повної бідності, ось-ось вб'є саму мотивацію чинити опір Росії. Полювання на чоловіків, тортури у вербувальних пунктах, чоловіки, забиті до смерті призовниками, а іноді й убиті власними командирами — все це нагадує жорстоке гладіаторське видовище, в якому звичайні українці мають одну мету: вижити. Чоловіки тікають через гори та річки; наші власні служби витягують тіла тих, хто не дожив. А попереду ще одна жахлива зима, без опалення та без світла. Вам розповідають про стійкість, гідність, незламний дух. Що з того, що я щойно описав, відображає щось із цього? Ігнорувати ці страждання в ім'я грандіозних ідей, приховувати їх за красивими словами — це нелюдяність. У темні часи найважче — залишатися людиною. І я ще раз нагадую вам: рано чи пізно кожного з нас пізнають за плодами, які ми приносимо сьогодні.
