Від початку окупації Криму Росією процеси, які відбуваються на півострові, стали частиною російської політики – і від того вони не зовсім зрозумілі, суперечливі або абсурдні. Немов старими фігурами стали грати за іншими правилами і до того ж інші гравці. Новизна ситуації добре вияскравилася упродовж останнього місяця, коли загострилося становище кримськотатарського народу. І самі кримські татари, і журналісти, і київська влада все не можуть зрозуміти мотивації та методів Кремля в цьому як і раніше дуже непростому питанні .
Дуже важливо пам'ятати – в російській політиці обманюють усі, від сенаторів до дрібного репортера. Глава цієї держави, який демонструє всьому світу глумливу посмішку, – не виняток. Коли стикаєшся з такою тотальною брехливістю, спочатку бере острах, але потім мимоволі шукаєш шляхи раціонального пояснення – але не слів цих панів, а рушійних сил і характеру їх вчинків.
Після того, як Мустафа Джемілєв з граничною ясністю висловив свою позицію в питанні співпраці з новою кримською владою і демонстративно знехтував нею, стосунки «кримські татари – уряд Аксьонова» різко погіршилися. У повітрі витає питання: «Невже готується терор кримських татар?»
Тиск на Меджліс і соратників Джемілєва посилився, очікуються арешти лідерів, вже проходять суди. І це після того, як Путін підписав указ про реабілітацію народів – жертв сталінських репресій, числених обіцянок для кримських татар тощо. Як це розуміти? Виглядає суперечливо, і багато хто пояснює різку зміну курсу патологічною мстивістю Путіна.
Разом тим, у Путіна не так багато часу і потреб займатися зараз Кримом. У нього відбувається «опрацювання» Південного Сходу України, і йому, схоже, потрібно зруйнувати всю країну. Для проблем Криму створене ціле міністерство, є Аксьонов зі своїм урядом, повно працівників ФСБ – от нехай і працюють. Однак у вирішенні принципових питань, таких, яким для Криму є проблема Меджлісу, ніхто з кремлівського оточення Путіна брати на себе відповідальність не буде – такий закон російської вертикалі. Та й не особливо вони в Кремлі розбираються в кримських справах: і раніше діяли незграбно, і навіть Путін, як кажуть, недавно надзвичайно здивувався кількості кримських пенсіонерів, яких доведеться утримувати, – дуже вже їх багато.
Але в Криму є в.о. «Начальника» і генерали ФСБ, які наглядають за ним, – вони, як виявилося, знають, що потрібно робити. Схоже, переконаний татарофоб зі своїм досвідом дрібного діяча 90-х не розуміє, як можна не підкорятися настільки могутній силі як Росія. Меджліс і Мустафа Джемілєв безмірно дратують його. Він, будь його воля, давно б розв'язав у Криму етнічні чистки. Згадаймо, як у грудні 2012 року його бойовики за підтримки кримської міліції намагалися зносити самозахоплення у Молодіжному поблизу Сімферополя – товариш явно пишався своєю роллю. Виглядає так, ніби зараз він не розуміє: чому, навіть коли російські солдати заполонили Крим, «немає остаточного вирішення татарського питання?»
Подібні думки мають і його куратори. Вони, відряджені до Криму, мали показати свою потрібність та ефективність. «Меджліс займає екстремістську позицію, але ми знаємо, як оформити його ліквідацію» – ось що приблизно хотіли б вони сказати. Їм потрібно працювати – так за яким же напрямком працювати, як не боротися з політичною структурою, та ще й етнічною і явно опозиційною, що має широкі міжнародні зв'язки.
Але прямого наказу з Москви все немає і немає. Путін зайнятий іншим. Без його бажання жорстко тиснути кримських татар не будуть. Відбувається самодіяльність Аксьонова та брудні ігри чекістів, які до окрику з Кремля можуть, однак, набути чималих масштабів.
Показово, що якась подоба такого окрику вже є , і зробив це відомий московський журналіст Максим Шевченко в своєму блозі, ніби то у вигляді особистої точки зору. Він гнівно засудив недопущення до Криму Джемілєва, розповів свої міркування про геополітичну сутність дружби Стамбула і Меджлісу і звернувся до совісті тих, хто забороняє в'їжджати на рідну землю місцевим жителям. Він вважає, що тільки негідники, дурні та приховані вороги прагнуть перешкодити дружбі кримськотатарського народу і керівних органів його країни.
Можна сподіватися, що хоча б частина благого пафосу Шевченка – щира, але в тому, що у такого типу журналістів відмінне чуття на зміну довколишньої атмосфери, не варто сумніватися. Не всі у Кремлі вважають розгром Меджлісу потрібною справою, й Аксьонов має знати про це – ось що, власне, сказав Шевченко, бажаючи того чи ні.
Андрій Кириллов, кримський оглядач
http://ua.krymr.com/content/article/25377947.html
