Чимало людей вимагають пояснити мою позицію у президентських виборах. Чому я відмовився очолювати окружний штаб Юлії Тимошенко і чому, як пишуть, став довіреною особою Петра Порошенка.
Зразу скажу, я справді склав повноваження голови штабу, але я не став довіреною особою Порошенка, не мав такої пропозиції і сам не звертався з такою пропозицією - я підтримую Порошенка, як громадянин, як виборець, як політик, не маючи зі згаданим кандидатом жодних офіційних чи договорних стосунків. Зрештою, так само підтримують його ( і інших кандидатів) мільйони громадян. Не лише ж ті, хто працюють в штабах, підтримують якогось кандидата, правда?
Я щиро вважаю, що у Тимошенко найбільше з нинішніх кандидатів моральних прав стати президентом України. Усі постраждали від режима Януковича, але хтось більше, хтось менше. Звичайно, Юлія Володимирівна постараждала не найбільше, не більше ніж батькі і діти лицарів Небесної Сотні, але більше, ніж інші політичні лідери - принаймні, ніхто з них не сидів за ґратами. Якщо обирати в президенти того, хто постраждав найбільше, то я б точно розгубився, визначаючи що це за людина. Тому давайте не про страждання чи заслуги, а про реалії.
Зі мною справді була колективна розмова про можливість очолити один зі штабів Тимошенко. Я разом з колегами назвав деякі своі бачення - відмовитися від дублювання функцій, добитися двотурових виборів мера (а вибори ж проходять і в Києві, тому уникнути розмови про ситуацію в Києві не вдалося, бо київські вибори - частина президентських, по суті), відмова від формальної партійності кандидатів до Київради, від іх фінансових внесків, а надати перевагу реальним вчинкам людини, його діям на майдані, його професійним здібностям, тому наскільки людина здатна бути громадським діячем - адже депутатство в Київраді це громадська робота). Крім того, я неодноразово говорив, що суспільство вимагає консолідації, а не конфронтації. На жаль, передвиборча кампанія більшості кандидатів побудована на конфронтації....
Мої пропозиції не були прийняті практично, але формально схвалені. Я без моє згоди був призначений керувати окружним Оболонський штабом. Сваритися не став, а чекаючи обіцяних змін, провів соціологічне дослідження і побачив, що не спроможний забезпечити перемогу Тимошенко, бо мої виборці на Оболоні готові віддати перевагу іншому кандидату.
Я склав повноваження, щоб Тимошенко призначила людину, яка не має тих не реалізованих вимог, які мав я і які були підтримані лише на словах, людині, яка знає як виконати поставлену задачу всупереч думці виборців - добитися перемоги Юлії Володимирівни.
Звичайно, я не збирався, не збираюся і не піду в жоден інший штаб - ні керівником, ні рядовим працівником. Але є моя громадянська позиція. Вона вимагає щонайшвидшоі стабілізації в країні.
Для того, щоб навести порядок на Донеччині і Луганщині треба вводити військовий стан, бо іншого способа звільнити місцевий люд від озброєних терористів немає, АТО - не ефективне. Ввести такий стан можна лише після обрання президента, бо якщо ввести раніше, то згідно діючим законам, вибори президента не відбудуться. Тож, треба робити усе, щоб вибори закінчились щонайшвидше.
Що показує соціологія? Вона не говорить хто хороший, а хто поганий, вона лише говорить, що саме Порошенко переможе в першому чи в другому турі, але однак перемагає лише він?
Навіщо тоді чекати другого туру, ризикувати країною? Що я, як громадянин говоритиму і відчуватиму, якщо для перемоги в першому турі Порошенкові не вистачить купки голосів? Тих голосів, які я можу забезпечити своїм авторитетом? Буду себе картати, особливо, якщо за час між першим і другим туром станеться щось не поправимо для України - а це реально. Тому я вирішив відмовитися від комфортного стану вичікувача і голосно заявити про свою позицію.
До чого призводить вичікування ми вже бачили в Криму, спостерігаємо в Донецьку і Луганську. Тільки слабодухі можуть вичікувати, коли країна в небезпеці. Я не з них. Тому я виступаю з підтримкою Порошека і за його перемогу вже в першому турі. Але це, сам Порошенко, повинен розуміти лише як аванс з мого боку, як аванс з боку суспільства. Я в свою чергу публічно забовязуюсь, до чого закликаю й усю країну, дати йому перемогу в першому турі і 100 днів, допомагати йому і не критикувати його цей сто денний час, як це прийнято в світі, для того, щоб він мав можливість показати себе. А далі буде видно.
Таку позицію деякі агресивні прихильники Тимошнко вважають зрадою. Нагадаю, що, як пише словник, зрада це перехід на бік ворога чи відмова від поглядів. Очевидно, що не має місця ані те, ані інше. Ворогом, який був очевидним і зрозумілим, ворогом, з яким ми боролися в усі часи, коли я знаходжусь в фракції Батьківщини - завжди був Черновецькиц і Янукович, іх команди... Тож, перехід на бік Януковича чи Черновецького - це зрада, а інших ворогів ми поки не озвучили. Підтримка союзника - аж ніяк не зрада... А Порошенко, як і Яценюк, Турчинов, Кличко, Тягнибок, інші, союзники в боротьбі з спільним ворогом. Підтримка союзника - не зрада. Якщо Проршенко з його 5 каналом на майдані був ворогом - треба було сказати, попередити... Тоді ми б вигнали Порошенка з майдана, не пускали б 5 канал, і тоді Янукович досі правив би, можливо, а Тимошенко, можливо, досі сиділа в Качанівці. Щодо зміни поглядів - то я послідовно борюся за демократію, цілісність України, борюсь з русифікацією і советизацією. Це ж роблять і Тимошенко, і Поршенко, і інші.
Не є перепоною підтримки Порошенка і моя робота у фракції Батьківщини. Немає причини, яка б заважала мені відстоювати цю позицію. Я не є членом партії, яка має іншу думку, я не є членом фракції, яка має офіційно оформлену іншу думку. Чомусь декому здається, що участь в фракції ВР забовязує депутата підкорятися рішенню однієї з партій, що створили фракцію. Це не так. Я підкоряються лише рішенню фракції, куди входять різні партії - в тому числі і партія яка підтримує Порошенка - іі лідер. Юрій Стець член політради фракції. До речі, Батьківщина висунула на мера Києва Бондаренка, европейська партія - катеринчука, партія за Україну - Кириленка. Усі троє є членами нашої фракції, усі троє від різних партій претендують на одну виборну посаду. Демократія, коли інтереси краіни вищі ніж інтереси якоїсь партії чи іі лідера. А інтерес держави один - швидше закінчити з виборами, швидше почати реальні переміни. Перемога Порошенка в першому турі - дає шанс прискорити час і розпочати процеси. Але чи використає він його - залежить і від нього, і від мене, і від тебе, і від усіх нас.
