Спочатку, як і багато хто, я радів, що "камунізьм" там не наступив, а, навпаки, завдяки своєму вибору вони побачили впритул "узькій мір".
І я зловтішався: так вам і треба, чим ви думали?
Але потім подумав: чи не бувало в моєму житті такого, що мене відмовляли від помилкових рішень, а я вперто біг на граблі, доки не отримаю в лоба (а якщо граблі дитячі, з короткою ручкою, то й гіршее ніж в лоба)?
Та скільки завгодно! По суті, як і в кожної нормальної людини, весь мій шлях - це прогулянка від однієї помилки до іншої!
Тому я просто пригадав свої відчуття від пригод, яких сам знайшов на свою дупу...
І зрозумів, що мені дуже шкода кримчан.
Коли вони продемонструють бодай якесь бажання повернутися, я буду то щиро вітати, і допоможу їм всім, чим зможу.
Така моя думка.