Червоним по Білому
Максим Коломис _ Середа, 26 березня 2014, 11:45
Максим Коломис, Рівне, для УП
КОЛОНКИ АВТОРА
Брат НА брата чи брат ЗА брата?
Роздуми людини, яка бачила Олександра Музичка не лише на YouTube...
Одразу зауважу, із самого початку Євромайдану я належав до тих його прибічників, які будь-що намагалися зберігати позитивне мислення й холодний розум. Єдність мільйонів досить різних людей, яких згуртувала протидія відвертому злу, була для мене абсолютно сакральною. Побратимів по боротьбі я не ділив на партії та організації, не розрізняв за національністю чи поглядами, намагаючись виправдати будь-які, часом і відверто не симпатичні вчинки кожного.
Після встановлення нової, "тимчасової влади" зайняв позицію її поміркованого адвоката. Мовляв, не така то вже й проста справа – тягти країну з корупційної прірви, а тим паче, якщо робити це доводиться в умовах агресії з боку стократ сильнішого супротивника.
Щось я списував на тимчасовий недогляд, ще дещо на емоції: запальність чи навпаки – нерішучість, однаково викликані турботою про кожного, хто любить Україну...
Моя позиція, одначе, змінилася на 180 градусів.
Сталося це після холоднокровного вбивства мого земляка Олександра Музичка, а точніше після того, як російськомовний речник центрального МВС підтвердив, що зробили це його колеги, бійці з підрозділу "Сокіл". Мовляв, ніхто не винен: зловмисник-бо чинив спротив при затриманні.
До точки кипіння мої емоції довів зверхній коментар самого міністра Авакова, мовляв, погроз від бандитів із незареєстрованими автоматами в руках він не терпітиме і готовий жорстко прийняти їх виклик.
Між рядків неважко було прочитати, що "бандитами" пан Аваков відтепер схильний називати нікого іншого, як активістів "Правого сектора" і, насамперед, загиблого Музичка, якого все Рівне знає, як Сашка Білого.
Воно було б іще нічого, якби це казала людина, яка впіймала та знешкодила бодай когось із когорти Янукович-Пшонка-Клюєв-Якименко-Захарченко...
Між тим, жоден з цього списку – дай Бог усім їм здоров'я – і досі не "застрілився при спробі затримання".
Воно було б і ще нічого, якби говорив чоловік, чиє призначення стало логічним наслідком його численних заслуг перед Вітчизною та Майданом.
Між тим заява пролунала від чиновника, призначеного за партійною квотою. А відтак її безапеляційність виглядає просто бравадою, того, кому більш нема чим "бравувати".
Музичко й революція
Безумовно, імідж у Сашка Білого впродовж останнього місяця склався доволі неоднозначний. Скандальні відео за його участі створили ідеальний ґрунт для антиукраїнської пропаганди в Росії, дозволивши їй обґрунтувати, зокрема, і необхідність вводу військ у постреволюційну Україну.
Безумовно, загони озброєних людей на вулицях – видовище далеко не найприємніше.
Безумовно, лексика, що злітала з вуст пана Музичка на скандальних роликах, складно сприймається інтелігентними людьми.
Між тим, усі ці враження суто поверхневі й виникають головним чином у людей, які бачили Білого виключно в інтернеті.
Особисто я з Сашком Білим познайомився зовсім не там. Сталося це в Рівненській облдержадміністрації, де саме вибила двері юрба розлючених місцевих жителів. Сотні імпульсивних людей у масках і без вщерть заповнили хол адмінбудівлі. То тут, то там лунали брутальні матюки на адресу влади та її посіпак.
Між тим, сходи, що вели на другий поверх, зайняли кількасот правохоронців і вступати з ними у відкрите протистояння ніхто не наважувався. Що робити далі, не знали.
Загальну розгубленість в один момент обірвав громовий хрип дебелого дядька, який, вистрибнувши на стіл, миттєво взяв подальшу організацію штурму в свої руки. "Мене звати Сашко Білий, і далі усі слухатимуть мене!" – випалив чолов'яга і ще хвилину тому багатоголосий натовп відреагував на його вибуховий темперамент мовчазною згодою.
В компанії кількох присутніх депутатів Білий пішов домовлятися з чиновниками. Що саме він їм казав, можу хіба здогадуватися. Однак вже за десять хвилин міліція організовано покидала приміщення через створений протестуючими коридор.
Рівненську ОДА захопили однією з перших в Україні. І, варто зазначити, під час штурму не було розгромлено жодного кабінету. За 15 хвилин хлопці з Правого сектора зайняли усі поверхи і жодного стороннього туди не пропускали. Стихійно обраний комендант Музичко не дозволяв жодної сваволі. Хтось сперечався, однак всі слухалися.
Рівненські євромайданівці того дня були в напрочуд піднесеному настрої й надзвичайно пишалися, тим, "що ми нарешті не відстаємо від Галичини".
У Рівному Сашко Білий наступного ж ранку прокинувся знаменитим.
Його псевдо вже невдовзі знав кожен, хто штурмував базу місцевого "Беркута", кожен, хто чергував на блокпостах на виїздах із Рівного, знали його й беркутівці, які повернулися з Києва, аби покаятися перед народом на Майдані Незалежності. Багатотисячна юрба тоді розлючено ревіла "На коліна!" і здавалося, що вже наступної ж миті вона розірве тих, кого вважала винними в загибелі Небесної сотні.
На сцені тут-таки з'явився Білий з автоматом наперевіс. "В житті б не подумав, що колись доведеться захищати мєнтів, – вигукнув він, – але я вимушений просити вас дати їм змогу сказати слово на свій захист!"
Після того дня активісти "Правого сектора" почали ходити зі зброєю. Тоді це зовсім не виглядало чимось неадекватним. Коли доводилося мерзнути на нічному блокпості, очікуючи бусів із провокаторами, озброєні люди поруч відчутно додавали впевненості. Сашко Білий приїздив туди по калька разів на ніч. І можна лише уявити, що було би, якби хтось вистрілив у нього тоді.
Попри свою активність, дебелий дядько в камуфляжі не виказував жодних політичних амбіцій. В численних інтерв'ю журналістам він не втомлювався повторювати, що на жодну посаду не претендує. У розмовах з людьми тримався доволі просто і доброзичливо. Часто і щиро посміхався, інколи міг ввернути і міцніше слівце.
Таким вже був. Казав, що думав, прямо, інколи брутально, однак завше без лукавства.
Після появи знаменитих роликів на Ютюбі про Музичка почали говорити різне.
Деякі обивателі називали його "платним рекетиром з 90-их". Однак де ви бачили рекетира, який навіть авта власного ніколи не мав?
Пригадаймо, коли відбувся злам у протистоянні народу та Януковича? Це трапилося саме під час захоплень адміністрацій по всій Україні. Робила це зовсім не теперішня влада, а саме небайдужі гарячі люди, яким просто увірвався терпець.
Сашко Музичко став справжньою дитиною революції, одним із тих, кого революції зазвичай пожирають на догоду хитрішим негідникам, які здатні віртуозно скористатися їх плодами. Діти не завжди бувають такими, як хотілося б в ідеалі, однак приносити їх у жертву усе одне аморально. Нинішня ж ситуація виглядає саме так.
Упевнений, непритягнення до відповідальності за смерть Музичка може стати першим приводом для тяжкого й безповоротного розчарування в новій владі тисяч учорашніх революціонерів.
Спершу неминуче розчаруються ті, хто як я, знав Музичка особисто, хто завважив за необхідне провести його в останню путь, як героя й побратима. Якщо так трапиться, зло просто почне притягувати усе більше нового зла.
Протистояння міліції і Правого сектора проляже першою лінією розлому між людьми Майдану. І саме це стане найбільш бажаною провокацією для Путіна.
Адже від розчарування у Майдані, скропленому кров'ю найчистіших з-поміж нас, – лише один крок до зневіри у спроможності нашої нації, як такої.
На фоні цієї провокації те, що робили Музичко, Мірошниченко з Бенюком та чимало менш іменитих народних месників, уже скоро виглядатиме дитячими забавками.
Не можна забувати, що людей, які вважають героями таких, як Сашко Білий у сучасній Україні, яка ще й досі оплакує Небесну сотню – набереться не менше ніж прихильників "законності" імені Авакова та його "соколят".
Доволі неоднозначною є й відповідь на питання, який злочин тяжчий: розгулювати з автоматом по місту, чи дозволяти розгулювати на волі можновладцям, які топили Україну в крові?
Від злочину №1 станом на сьогодні не постраждав жоден мирний рів нянин.
Водночас перелік постраждалих від злочину №2, якщо не по іменах, то вже точно по обличчях добре пам'ятає уся Україна.
Саме ці люди є бандитами в уяві людей, які сьогодні найняли на роботу пана Авакова.
Якби Сашко Білий не захопив Рівненську ОДА, якби він у визначений час не підняв угору свій АК – не виключено, що в кріслі міністра МВС і далі б сидів кровожерливий монстр Захарченко.
Якщо ж замість нього жертвою стає хай і не до кінця врівноважений, проте щирий український патріот – гріш ціна новій владі і усьому, що вона каже та чинить.