Так давно відомо як тереба робити.
У вишах повина бути для всіх однакова форма сплати за навчання.
Якщо держава хоче держзамовлення - вона платить гроші за студентів, яки пройшли державний конкурс - універ тут взагалі ні до чого.
Якщо держава хоче допомогти пільговику - вона видає ему гроші - а він платить за навчаня. На загальних підставах.
Якщо держава хоче допомогти вишу у цілому - вона платить гроші вишу.
Які проблеми???
А у Виші у статуті може бути написано - якщо за рік студент набрав меньше 30 залікових балів із 100, то він йде з вишу нахрін - незалежно від того, хто за нього сплатив
Угу, зараз...
Систему треба будувати не для сферичних людей у вакуумі, що робитимуть якісь незвичайні та незручні для них речі, а для звичайних людей, що поступають егоїстично та шляхом найменшого спротиву.
У вашій схемі залишається ситуація, коли доходи універа залежать від кількості студентів, що навчаються. Я взагалі не бачу, чим принципово воно відрізняється від того, що є зараз. Тобто якщо виш вижене балбєса, він втрачає гроші за цього балбєса за всі наступні роки його навчання (незалежно від того, хто платитиме), тому що де виш візьме іншого студента після першого курса?
Якщо катедра не набере на перший курс потрібної кількості студентів, їй доведеться скорочувати викладачів та витрати взагалі, у тому числі й наукові дослідження. Можна сказати, мов, туди їй дорога, якщо вона така непопулярна, але таким чином можна швидко втратити залишки вкрай потрібних знань (наприклад, щоб працював южмаш, КБ Антонова тощо).
То здогадайтеся, що завкаф скаже викладачеві, який когось вижене? Та з якою вірогідністю на першому ж засіданні катедри наполегливо попросять, щоб у всіх було 30 балів?
Просто в катедри має бути більше можливостей отримувати цільові гроші безпосередньо, у якості грантів (які зараз втрапляють на рахунок універа та витрачаються на загальні потреби, а катедрі — дзуськи), пожертв, сплати за наукові проекти на замовлення тощо. Має бути можливість самостійно визначати програму, щоб зробити навчання привабливішим для іноземних студентів та для людей, які дійсно хочуть працювати за фахом. Мають скластися якісь шляхи, коли виші цінуватимуть репутацію, а не дбатимуть виключно про виживання. А для цього треба, щоб виживання було забезпечено за промовчанням (не обов'язково державою).
