цікава стаття
Як українська та російська мови програмують особистість
Внаслідок чого одні й ті ж образи та поняття в е́посі різних народів мають інші, часом протилежні, значення? Чому навіть у народів, які межують, однакові слова означають докорінно різне? Які риси нації можна простежити з етимології її слів?
Українська та російська мови під цим кутом прискіпливо розглянута в статті, опублікованій під іменем "Дмитро Пташка". Автора не вдається віднайти в інтернеті, в тому числі й у соцмережах. До серйозності його особи та самої статті виникають запитання, проте, все-таки, незважаючи на злегка неприязний до російської мови, хоч і доволі жартівливий, тон написаного, Gazeta.ua розміщує матеріал, оскільки автор привертає увагу до цікавої етимології великого масиву слів. За кількома кумедними винятками, його трактування їхнього походження підтверджується словниками. І хоч окремі судження свідчать про підхід аматора (як, наприклад, виведене українське слово "сім'я" від "7 я", або те, що нащадків угро-фінських або ж фіно-угорських племен, тобто росіян, автор чомусь узагальнено називає фінами), загалом зібрання цікавих за проходженням слів заслуговує на увагу.
Ми спілкуємося за допомогою слів. Міркуємо, переважно, теж словами. Але що то таке "слово"? З погляду фізики - це набір звуків. В той же час, кожен звук є звуковою хвилею, яка несе із собою певну кількість енергії.
Враховуючи, що енергія не зникає в нікуди і не утворюється нізвідки, а лише переходить з одного стану в інший можна стверджувати, що слово чи породжена ним звукова хвиля може так чи інакше впливати на людину.
"Неймовірно!", скажете Ви? Між тим, у царині звуків існує таке маловідоме широкому загалу явище, як вибухова хвиля.
В залежності від наближеності людини до осередку вибуху, вона може калічити і навіть вбивати. Власне, вся відмінність між вибуховою хвилею і словом полягає лише в тому, яку кількість(!) енергії вони можуть передати людині на своєму шляху. Очевидно, що у слові міститься мізерна кількість енергії, яка жодного помітного впливу на тіло людини, як і його інформаційна складова – на підсвідомість, не чинить.
Причому, ключовим в останньому реченні буде якраз слово "помітного", адже існують безліч речей, яких ми не помічаємо, що, тим не менш, не спростовує факту їх існування - мікроорганізми, атоми, електрони, магнітні поля, електричний струм, радіоактивне та електронно-магнітне випромінювання тощо.
Оскільки організм людини на 56% складається з води, а найголовніша частина тіла – мозок, взагалі на 80%, то дослідження Масару Емото щодо впливу слова на воду дозволяють провести деякі паралелі й, опосередковано, підтвердити наведені логічні викладки.
Якщо замислитися над позитивним впливом слова на людину, то тут новими барвами несподівано засяє таке поняття як милозвучність мови. Фактично, йдеться про здатність носія мови створювати "приємний" для довколишніх потік звукових хвиль.
Щоб Ви розуміли, поняття "приємний" – це лише висновок Вашої підсвідомості про корисність чи шкідливість цього впливу на Ваш організм! Яскравим прикладом тут служить зміна смакових уподобань жінки при надії. Варто її організму прозвітувати підсвідомості, що через розвиток дитини відчувається гостра нестача кальцію, як майбутня мати починає із задоволенням їсти крейду. Така сама ситуація і з милозвучністю.
Можете навіть не сумніватися, що під час прослуховування Вашим суперкомп'ютером, себто мозком, були дослідженні десятки чинників, про які Ви раніше навіть ніколи не здогадувалися, а "на гору", з підсвідомості, був виданий лише короткий висновок: "подобається!". Описаний процес дуже сильно нагадує вирішення складного математичного рівняння, де самі розрахунки проходять поза Вашою увагою, а Ви бачите лише кінцевий результат.
Власне, саме так і працює наша підсвідомість. Ось Вам іще один приклад її роботи, тільки, наслідуючи народну мудрість про те, що краще один раз побачити, аніж 100 разів почути, пропоную Вашій увазі дві знимки.
Ваше завдання, за умови, що з суттю експерименту Ви не були знайомі раніше, сказати, особливо не замислюючись, яка з двох дівчат Вам подобається, а яка ні. Що може бути простіше?
В середньому, щоб визначитися з відповіддю людині потрібно лише 1-2(!) секунди! Цей результат також підтверджується приказкою "він/вона мені з першого погляду сподобалася/не сподобався". А тепер, власне, сам експеримент!
фото взяте з книги Алана та Барбари Піз "Нова мова рухів. Розширене видання"
Вашій підсвідомості було достатньо однієї миті(!), щоб оцінити(!) два ОДНАКОВІ (так, так, не сумнівайтеся) знімки, порівняти(!), знайти єдину(!) відмінність і зробити висновок!
Порівняйте це з тим, скільки часу знадобиться Вам, щоб виконати ту саму роботу, але вже на рівні свідомості! Вражає чи не так?! Знову ж таки, щоб знайти цю відмінність під час свідомого пошуку, учасникам експерименту, як правило, потрібно для цього вже декілька хвилин(!), а особливо неуважні, взагалі відмовляються від завдання, не знайшовши різниці. Але сказати, яка дівчина подобається, можуть всі. От такий парадокс.
Що я хочу до Вас донести. Інформація яку ми усвідомлюємо – це лише 1/100, якщо не 1/1000 від того, що обробляється і запам'ятовується(!) нашою підсвідомістю! Так, так, саме запам'ятовується! Адже за допомогою гіпнозу людину можна примусити пригадати абсолютно все, що вона коли-небудь бачила у своєму житті, включно із власними відчуттями у період внутрішньоутробного розвитку!
Проте повернімося до милозвучності.
В жодному разі не можу залишити поза увагою той факт, що українська мова визнана однією з найбільш милозвучних, а саме – другою, після італійської, мов світу! Що це означає на практиці?
Де-факто, наша мова здійснює один з найбільш потужних, у порівнянні з іншими мовами, цілющих впливів, як на носіїв так і на її слухачів.
"Маячня!", скажете Ви? Не кваптеся з висновками. Можливо, ця здогадка і ґрунтується винятково на Логіці, але дозвольте Вам спершу розповісти невеличку історію, яка демонструє всю потужність цього інструменту. До того ж, найбільш цікавим тут є не результат, а сам хід думки.
Так от, виявляється, що існування атому було доведене(!) в Античній Греції ще 2000 років тому, задовго до появи перших мікроскопів. Згідно легенди, Демокріт сидів на березі моря, милуючись краєвидом і їв за допомогою ножа яблуко. Невідомо, про що він в цей час міркував, може, просто хотів якомога довше насолодитися улюбленим смаком, проте в якусь мить вчений вирішив перевірити наскільки шматочків він зможе це яблуко поділити в принципі. Овоч було розрізано навпіл, потім іще раз, іще, іще…
Врешті-решт Демокріт дійшов висновку, що в яблука, як і в кожної матерії, існує межа поділу, й от оцю, останню, вже неподільну частку він і назвав атомом. Власне, з грецької "атом" так і перекладається – неподільна частка!
Проте слово – це не тільки звукова хвиля, але це ще і ключ. Ключ до образу, явища чи поняття.
От тільки в зв'язку з тим, що на кожну націю при її формуванні впливав різний за силою і послідовністю набір чинників, то й оцінювати одні й ті самі події нації стали по різному.
Щоб Вам було зрозуміліше – це можна порівняти з двома чоловіками, одного з яких у дитинстві покусала собака, і який з того часу боїться тварин, а другий – з тією ж собакою весь час товаришував і тепер любить їх до нестями. Для одного – це вірний друг, для іншого – ходячі неприємності.
Так і з різними народами, які до одних і тих самих явищ підібрали різні за змістом слова-ключі. Часом – докорінно інші! Власне, саме через цей нюанс широко поширене уявлення, що за допомогою мови ми просто спілкуємося, є хибним.
Крім системи свій-чужий, що знову стала вкрай важливою в умовах чергової війни з Московією, мова ще й визначає наше світосприйняття, буквально примушуючи нас дивитися на деякі речі під чітко визначеним кутом. Тому в залежності від того, слова якої мови ми вживаємо, залежить не тільки модель нашого мислення, але й і наша реакція на різні чинники навколишнього світу.
Іншими словами, кожна мова є потужним інструментом для програмування особистості.
Для більшої наочності візьмемо два народи. Один мешкає у "світі" (від слова "світло", звідси "світогляд", "всесвіт"), а другий в "мире" (погодьтеся, що для сукупності етносів, яка постійно воює – це дуже символічна назва! Жити від війни до війни то, мабуть, і є справжнє життєве кредо так званих "русськіх".
Якщо раптом твердження про надмірну войовничість москвинів викликає у Вас якісь сумніви, то зазирніть у підручник з історії чи погляньте на мапу Московії. Заволодіти 1/7 суходолу і підкорити близько 250 народностей мирним шляхом неможливо в принципі!).
В одних держава зветься "Україна" (від слова "краяти", що означає "своя, Богом дана земля"), а у інших – "Россия" (саме слово є штучним і ніякого змістового навантаження не несе, бо є лише грецькою транскрипцією першої назви нашої держави – Русь, яка була вкрадена в нас москвинами у 1721 р.
Що цікаво, сама Московія грецькою буде як "Βαρβαρίας" ("Varvarías") – країна варварів, дикунів. Зрозуміло, що ні про яке вікно (чому не двері?!) в Європу з такою вивіскою й мови бути не могло, тому москвини просто поцупили назву у частково окупованої ними на той час Русі).
Одна нація живе в "країні" (наступна похідна від слова "краяти", означає "відокремлена від інших територія"), а друга в "стране" (від слова "сторона", себто, та, яка збоку, на узбіччі! Як Ви бачите, усі крики про "окраїну" вони таки чітко за Фрейдом!
До речі, лексема "окраїна" (також походить від слова "краяти") є суто українським поняттям, утвореним іменником "окрай", який, зверніть будь ласка на це увагу, відсутній в "язичку" від слова "зовсім" та чужорідним для москвинів суфіксом однини -ина/-їна (морквина, кроквина, кофтина).
В той же час, болгарсько-українським суржиком це слово дослівно перекладається як "одна орезка", однак москвини, з незрозумілої для широкої громадськості причини, чомусь уникають вживання цього, без сумніву, унікального для "русського міра" виразу).
В українців суспільний устрій зветься "державою" (від староболгарського слова "держати", тримати народ разом, у купі), у "русськіх" – "государством" (від укр. слова "господарство").
Найбільш знану частину громади у нас образно звуть вершками (від слова "вершина") суспільства, а у москвинів "сливками" (від слова "сливать").
В Україні-Русі важливі суспільні рішення вирішувалися громадою (вільною, самокерованою організацією з виборним керівництвом) на "Віче" (від "вічі" – очі; буквально – побачення). В москвинській культурі нічого подібного до цього явища, як і самого слова-основи, ніколи не існувало, звідси у москвинів і оце рабське, виплекане століттями, прагнення "сильної руки" та віра в "доброго царя".
Від слова "громада" утворилося наступне поняття – "громадянство". В "язичку" відповідником до нього є "гражданство" (походить від староболгарського слова "град", звідси "гражданин", буквально – мешканець міста. Сільське населення, вочевидь, жодних прав на Московії взагалі не мало).
Так от, коли "граждане" були чимось незадоволені настільки, що зважувалися на "восстание" (до речі, таке відчуття, що в кожному з них значну роль відігравали саме українці, інакше чому б "русськіє" цих сміливців називали "повстанцами", а не "восстанцами"?!) проти "влади" (від слова "владнати", дати лад; москвинський відповідник походить від слова "волость" – область, частина території, тобто, "власть" з точки зору "русськіх" – це лише контроль над територією) і виходили на вулиці, що, правду кажучи, відбувалося вкрай рідко (на Московії було лише 5 повстань за 800 років, себто, десь 1 раз на 150(!) років), то їхній володар з ними не панькався. Всі ці заколоти ним жорстоко придушувалися за допомогою більш численного війська.
Взагалі, складається враження, що для москвинів вирішувати будь-які питання силовим шляхом то є усталений і освячений століттями звичай. У них якщо "большинство" то "подавляющее" (від слова "давить". На противагу цьому українці свої суперечки на зборах громади звикли вирішувати мирно, зважуючи усі "за" і "проти", через що наша більшість зветься "переважною").
Якщо раптом "русському" доведеться попросити про щось, то він, як це прийнято на Московії, обов'язково додасть своє ультимативно-погрозливе "пожалуйста" (від слова "пожалуй" => "пожаловать" => "жаловать"=>"жалую" – віддаю, відчуваючи невимовне горе, "жаль" (слово-основа цього рядочку; звідси "жалование", а також ритуальна фраза усіх податківців і грабіжників з великої дороги "Добро пожаловать!")!
Зверніть увагу, що ввічливим у цих дикунів вважається звертання утворене від наказової(!) форми дієслова першої особи однини – "пожалуй", тобто, віддай! Що тут скажеш, типова вимога для окупантів… Натомість український відповідник "будь-ласка" є лише стягненою формою вислову "будьте такі ласкаві (люб'язні)").
Якщо в Україні закон "набуває чинності", то на Московії він чомусь "вступает в силу".
Українці свої слова відмінюють (від слова "відмінність"), тоді як москвини – "склоняют" (від слова "склонять" – згинати).
Цікавим є і ставлення обох народів до своїх національних символів. Якщо українці співають про те, як вони калину, що впала, обов'язково піднімуть, то "русськіє" про те, як вийдуть в поле, щоб свою березку "заламати".
Як Ви розумієте, москвини збираються в омріяне ними "подавляющее большинство", зовсім не для того, щоб потім пасочки ліпити. Вони йдуть на війну, щоб здобути "убедительную" (від дієслова "бедить" – нести біду, таким чином "убедительный" – той, що відвів, уніс біду) "победу" (від слова "победить", буквально – принести біду.
Поєднання цих двох понять викликає стійкий когнітивний дисонанс на кшталт: "да нет, не знаю". Таке враження, що фіни і досі не до кінця опанували болгарсько-український суржик, через що вживають слова, насмикані ними з обох мов, абияк). Для порівняння, українська "перемога" – це зробити більше ніж ти можеш, здолати себе, докласти надзусилля для досягнення мети. Синонімом до нього є слово "звитяга" (від поняття "витягти", буквально – піднести свій стяг над супротивником).
Цікавинка полягає в тому, що в "язичку" неможливо сказати "я победю" – увесь досвід їхніх пращурів заперечує таку можливість! На підтвердження цієї тези москвини навіть відповідну приказку створили: "Один (татарин) в поле не воин!". Тому тільки орда, тільки хардкор! До речі, "він, вона, вони" "победить" все таки можуть, а от "я" – категорично ні!
Ось так за допомогою мови і формуються характерні риси нації: зневіра у власні сили і підсвідомо закладена необхідність збиратися до купи, щоб врешті-решт створити "подавляющее большинство" і на чолі з "сильною рукою" понести своїм сусідам біду!
Прикметно, що центральним персонажем москвинських казок, якщо відкинути запозичені з усього світу і в тому числі з України історії, такі як "Колобок" (від слова "коло" – "круг") чи "Курочка Ряба" (в "язичку" немає такого кольору як "зелена", "жовта" чи "ряба" наявні тільки "зеленаЯ, желтаЯ или рябаЯ"), є "Иван-дурак", який, за наказом свого володаря, тільки те й робить, що мандрує кудись світ за очі, де займається грабунком, викраденнями та вбивствами.
Щоб Ви остаточно зрозуміли, якими коліями бігають кульки в голові у москвинів, то мусите знати, що "лихой молодец" – це у "русськіх" однозначно позитивна характеристика (від укр. слова "лихо" – біда, в "язичку" також виступає синонімом до слів "ловкий, удалой").
Проте від орди москвини успадкували не тільки войовничість, але й таке явище як рабство. Де-факто, вони самі були рабами так довго, що рабство стало їхньою суттю (спочатку під Ордою, а після її розпаду вже під владою, начебто, своєї, але все одно татарської за походженням аристократії. Якщо в цифрах, то за 800 років своєї історії на території Московії рабства не було лише близько 100(!) років: з 1861 до 1925 та з 1965 і до сьогодні.
Московія, до речі, є офіційною спадкоємицею Золотої Орди, оскільки Ногайська орда, Казанське, Сибірське, Астраханське та Кримське ханство були врешті-решт завойовані Московією й увійшли до її складу).
Наприклад, від слова "раб" в "язичку" утворився однокореневий прикметник "робкий" (укр. боязкий, несміливий). Звідси ж "робко, робость, робеть, оробеть, оробевший".
Між тим, процес виховання з людини "робкого раба" у наших сусідів, як виявляється, є цілою наукою! Починають вони ще змалечку… От спробуйте здогадатися, як двоє рабів можуть назвати третього, щойно народженого раба? На Московії поміркували, поміркували, а потім, зважаючи на його розміри, вирішили назвати його просто маленьким рабом! Конгеніально чи не так?!
Таким чином в "язичку" з'явилась іще одна похідна від слова "раб" – "ребенок" ("-енок" – це лише зменшувальний суфікс, який вказує на розмір об'єкта. Порівняйте це з "кот-енок", "тигр-енок, лис-енок, слон-енок"). За допомогою логічного принципу "від зворотнього" отримуємо повний перелік членів москвинської родини, який в результаті нашої реконструкції набуває, нарешті, довершеного вигляду: "раб", "рабыня" і "ребенок"! Звідси ж у "маленькому і жалюгідному язичку" такі поняття як "ребята", "ребячество" та "ребячий".
Після того, як на Московії малолітній раб трішечки підростав він був зобов'язаний приступити до праці на благо власного господаря. З назвою цієї людини москвини теж довго не мудрували. Дикуни, як відомо, люди прості, що бачать про те і співають, пишномовним доказом чого є поняття, вигадане ними для позначення власних дітей, а господар він і в Африці "господар"!
http://gazeta.ua/articles/chistota-movlennya/_ak-ukrayinska-ta-rosijska-movi-programuyut-osobistist/647498