Після подій на Майдані в Україні відбулися зміни у мовній ситуації - до прикладу, дедалі більше людей свідомо переходить на українську мову. Чи не спонукає Вас це переглянути концепцію «мовної шизофренії»?
Так, зміни відбулися, але, на мій погляд, ці зміни на гірше. Гібридна війна із фронту на сході перекинулась на фронт культурний, цивілізаційний. Раніше було досить чітко видно, хто є прибічником, а хто - ворогом українців у питанні мови і культури. Зараз же з'явилося дивне поняття «нових» патріотів, які люблять Україну, але не люблять української мови. У мене це поняття викликає серйозні застереження. Це, знову ж таки, нова маска знайомого російського імперіялізму. Українофоби взялися маніпулювати суспільною свідомістю, користуючися жертовністю наших російськомовних громадян. Більшість останніх, я впевнений, люблять і цінять українську мову, хоч і були позбавлені можливости вивчити її. Не спитавшися їхньої думки, ними тепер намагаються виправдати те, що в Україні існує величезна дискримінація більшости україномовців за мовною ознакою. Нас знову переконують забути про дискримінацію.
Нагадаю, що в останньому переписі понад 67% населення України назвали українську мову рідною. Цей факт абсолютно не відображений продукції телебачення, кінематографу, радіо, преси і далі за списком. Відсоток україномовної продукції у всіх цих галузях є мізерним. Чим можна пояснити те, що ледь більше 4% ефірного часу на десяти найпопулярніших радіостанціях звучить українська пісня? Це був би скандал для кожної иншої країни. Нас же намагаються переконати, що це - нормально, що про це не варто говорити, щоб, бачите, не “розділяти” націю. Насправді націю розділяє ця нечувана дискримінація величезної більшости її громадян. Адже щодня мільйони українців почуваються упослідженими у власній країні, цілком за Тарасом Шевченком на«нашій, не своїй землі».
Дуже маленька частина громадян сприймає намагання усунути цю несправедливість як загрозу для себе. Загрозою ці намагання є лише для людей з імперським чорносотенний менталітетом - людей, які мають інстинктивну ненависть до українського. Таких людей, насправді, дуже мало. Инша справа, що вони дуже галасливі - вони часто контролюють радіохвилі, телеефір, видавничу справу, пресу і так далі.
Все ж люди, що свідомо переходять на українську мову, у своїх інтерв'ю ЗМІ наголошують, що зробили це без примусу та насильства. Тим часом, як концепція «мовної шизофренії» є досить радикальною і жорсткою…
Я не бачу ніякого насильства в тому, щоб просто сказати: «Культура є для нас пріоритетом», і заборонити поєднання мов, яке цю культуру підриває. Ніхто у Франції, Англії, Америці, Еспанії чи Росії не скаже вам, що це - насильство. Це - нормальний стан речей. За цією ж логікою, ви можете сказати, що людина, яку не приймають до університету через двійку в атестаті, застосовують насильство. Це - абсурдна логіка, це лукавство. Є певні правила гри, що зобов'язують кожного в однаковій мірі. Вони мають бути чіткими. Якщо ви володієте певною компетенцією - скажімо на достатньому рівні володієте мовою чи якоюсь иншою дисципліною - то можете брати участь у грі, що називається освіта і культура. Якщо ж не володієте, то можете волати про насильство, однак це спрацює, хіба, для людей наївних чи недалеких.
Я ніколи не пропонував і не пропоную ніякого насильства. Я пропоную розвести дві мови - так, якби це зробили в кожному иншому суспільстві. Треба, щоб було видно, це - україномовний продукт, а це - російськомовний. І хай вони конкурують між собою. Зараз конкуренції немає: російська мова паразитує на українській, постійно чіпляючись за неї. До цих пір я ще не бачив позитивних наслідків співіснування української та російської мов. Навпаки - це розвал і мови, і культури, як такої, що швидко прогресує.
Як може вчитель казати учням без лукавства, що їм треба добре вчитися в школі, в той час, як вони бачать, що люди, які володіють мовою на дуже примітивному рівні, чи не володіють взагалі, роблять карколомні кар'єри в політиці, фінансах, бізнесі, юриспруденції, телебаченні? Тобто в галузях, у яких у кожній іншій країні вони були б просто відсутні. Учні думатимуть, що вчитель їм бреше, адже навколо себе вони бачать зовсім иншу дійсність та иншу логіку успішної кар’єри.
Для мене очевидним є той факт, що загалом система освіти в Україні деґрадує. Адже як можуть в 44-мільйонній країні на останніх результатах тестування ЗНО з української мови, лише 158 людей здати іспит на найвищу оцінку? Не знаю, як для кого, а для мене, це - катастрофа. І це в країні, мова якої за кількістю носіїв, мала б бути другою найбільшою слов'янською мовою у світі! Натомість вона не існує як така у світовому контексті.