Зараз народ активно обговорює «злив» стенограми засідання РНБО від 27 лютого 2014 року. Хтось обурюється дволикістю Тимошенко, хтось намагається її захищати. Хтось навіть нагадав, що Тарас Березовець давно вже озвучив все, що там відбувалося. Але ніхто не звернув увагу на одну «дрібничку»: вперше Банковою (а те, що розсекречення й оприлюднення стенограми відбулося за командою президента не має сумнівів) було ОФІЦІЙНО викинуто документ державної ваги. Раніше скандали влаштовувалися через журналістів, або депутатів, а тут, ВПЕРШЕ народу показали ДОКУМЕНТ.
Це кричуще порушення всіх традицій українського політикуму; це порушення всіх і вся неписаних правил і мовчазних згод. Навіть Янукович, посадивши Юлю Володимирівну в апартаменти Качанівської колонії, не показав народу увесь текст її «газової» угоди з Кремлем.
Чому ж Порошенко пішов на такий крок? Крок, єдина мета якого, давайте будемо відвертими, - знищити Тимошенко як політика, а заразом і її партію. І цей удар, точно розрахований, ретельно дозований дійсно здатен поховати пані з косою.
Справа, як на мене в тому, що цей нищівний удар був реакцією практично всієї української бізнесової та політичної еліти на оголошення з боку Тимошенко війни. Повторюю: практично всі «важковаговики» української політики, економіки та фінансів, відкинувши до часу протиріччя і ворожнечу, стали на бік Порошенка і Яценюка. Навіть Коломойський, який, скажемо м’яко, не дуже любить Петра Олексійовича.
Навіть колишні «регіонали», а нині «блокові опозиціонери». Не вірте платним блогерам і журналістам за викликом – ніякої любові «олігархи», викохані Януковичем, до Порошенка та Яценюка не мають – це абсолютно ситуативний союз проти однієї конкретної людини та однієї конкретної компанії, яку та людина згуртувала навколо себе.
Скринька відкривається дуже просто: безмежна жадоба безмежної влади. Пані Тимошенко, реалізуючи це своє бажання, переступила межу. Вона перетнула Рубікон, за яким – «перемога, або смерть». Причому перемога за всяку ціну, хай навіть ціна та – долі мільйонів людей.
Тимошенко добре розуміла, що це її останній шанс. Війна, що її веде Путін, видихається. Росія летить в економічну та соціальну прірву і не горами той день, коли Путін, на якого Юля Володимирівна спирається, образно говорячи, надірве пуп. З іншого боку Україна пройшла найважчі часи: економіка, підірвана війною і розпадом старої макроекономічної системи; кризою, що її викликав відрив промислових регіонів Донбасу (там не лише збиткові шахти, там були цілком сучасні потужні й дуже важливі для економіки підприємства, там 70% металургії, коли що) стабілізувалася й вийшла у «плюс».
Вже в останній квартал 2015 року економіка дала зростання. Воно невелике, але тенденція прослідковується чітко.
Реформи із скрипом, із страшним спротивом та політиків строї формації – рухаються. Держава зміцнюється. А на обрії – стратегічна фінансова та економічна підтримка Заходу. На обрії інвестиції, які неодмінно підуть в країну як тільки Москва відступить. А вона відступить – з Путіним чи без нього – вона не має іншого виходу.
У Тимошенко був лише один шанс. Лише один сценарій приходу до влади – масштабна соціальна криза, бунт порожніх каструль. Інакше ніяк. Українці в іншій ситуації ніколи за неї не проголосують, це показали вибори «спокійного» 2010 року, коли вона програла навіть одіозному Януковичу. ПРОГРАЛА ЯНУКОВИЧУ!
Вихід був один: розхитати ситуацію до катастрофи. До повного обвалу всієї фінансово-економічної системи. За рецептом більшовиків: викликати в країні голод і розруху і на популіських гаслах «Земля селянам – фабрики робітникам – миру-мир», на плечах люмпенізованого населення в’їхати у владу.
Крах економіки та соціальної сфери Тимошенко не лякає. Це якраз той випадок, коли «революціонери» діють за принципом «чим гірше – тим краще». Сама Юля-Юлєчка від цього не постраждала б – заводів-фабрик-полів вона не має, так само, як і її оточення. Подивіться на склад її фракції – жодного підприємця, всі, хто згуртувалися навколо неї – люди без економічних активів. Що втрачає Олександр Абдуллін, який є «професійним депутатом» з 1998 року? Що втрачає Владислав Бухарєв, клишній генерал-лейтенант податкової міліції? Що втрачають Власенко, Дубіль, Кириленко, Кожемякін, Соболєв?
Валютним рахункам на Арубі катастрофа в Україні, як то кажуть – до лампочки.
Скажуть: а спільники Тимошенко - Бойко, Шуфрич, Фірташ, Балоги (усі три штуки), Льовочкін – вони ж бізнесмени! Так, але – бізнесмени специфічні. Вони сидять на газових та нафтових свердловинах; на контрабанді; на експорті лісу, на специфічних тіньових схемах. Це все – екстенсивні сфери економічної діяльності, для них криза навіть добре. Вони мінімально залежні від гіперінфляції, навпаки, вона для експорту газу або краденого лісу навіть приємна. Ну, скажіть, що втратить Льовочкін, який є співвласником телеканалу «Інтер»?
І от пані Тимошенко вирушила на війну. Гігантська за розмахом Інформаційна атака проти уряду та президента із залученням усіх наявних недійних ресурсів, а також сотень т.з. «тролів» та «блогерів» у соціальних мережах нагнітала істерію. Закриті опитування, що їх було замовлено одразу кільком соціологічним компаніям показували наростання невдоволення у суспільстві. Час, як вирішили у штабі Тимошенко, настав.
І тоді вона, об’єднавшись з політиками «нової хвилі», спраглими до влади, завдала другого удару. Тимошенко спровокувала системну політичну кризу, вдаривши по коаліції. Розрахунок був точний: за відставку Яценюка, крім амбітних і «голодних» молодиків з «Самопомочі», вірніше, амбіцій їхнього спонсора, для якого львівське «корито» стало вже замалим, МАЛИ б проголосувати і депутати від «Опозиційного блоку».
Що було б далі, якби це сталося? Голосів за нового прем’єра (яка це кандидатура не була) не вистачило б. Дострокові парламентські вибори. Всі міністри з приставкою в.о. А жоден в.о. ніколи не підпише жоден важливий документ. Головне – під уряд з приставкою в.о. міжнародні фінансові інституції не дали б ані центу кредитів та інвестицій. Ви помітили, як впала гривня під час отих усіх перипетій? А ще ж відставки першого міністра та уряду не відбулося!
Був і другий варіант: розуміючи всю катастрофічність ситуації, бізнесова та політична еліта мала погодитися з єдиною кандидатурою, яка могла «пройти» - кандидатурою Тимошенко.
І тут сталося те, що Юля Володимирівна не передбачала. Увесь великий бізнес (за виключенням окремих, зав’язаних на оборудках з російськими та місцевими вуглеводнями) практично одностайно стали на бік… діючої влади. Нікому не хочеться, аби активи, нажиті «непосильним трудом», перетворилися на пшик. На порох. Тому підтримали Пороха. Не тому що люблять його та Яценюка – тому що спрацював інстинкт самозбереження. Для бізнесу, якому добре відомі апетити пані в білому і щодо «вад катів» і щодо концентрації влади, Яценюк більш прийнятна фігура.
Тимошенко була упевнена у тому, що її сценарій спрацює. Вона вже навіть зовнішність змінила з «мами» на «компетентна і професійна перм`єрша». Більше того, в запалі, вже не бачачи перед собою поля, вона припустилася ще однієї трагічної (для неї) помилки. Ще не отримавши посади, ще не захопивши владу, Тимошенко оголосила про претензії на владу НЕОБМЕЖЕНУ. Пригадуєте, як вона, напередодні голосування за відставку Яценюка, висловилася, мовляв, в Україні чільна система влади не працює й треба залишити або посаду прем’єра, або посаду президента? Це прямий натяк, навіть не натяк – заява про плати зосередження у своїх руках необмеженої одноосібної влади. Влади, яку б підтримали з Москви.
У Кремлі також, до речі, вже смакували перемогу Юлі і вже навіть не приховували, що захоплення нею влади в Україні є бажаним для режиму Путіна:
«События в Украине развиваются со сверхзвуковой скоростью. Не исключаю, что Верховная Рада в ближайшее время выдвинет и, возможно, утвердит Юлию Тимошенко кандидатом в премьеры коалиционного правительства Украины. Это будет полезно для стабилизации. Там же Тимошенко сможет проявить себя как кандидат в президенты Украины. О намерениях баллотироваться она уже заявила накануне» (
http://www.unian.net/politics/888638-v-gosdume-rf-na-doljnosti-premer-ministra-ukrainyi-vidyat-timoshenko.html).
Знаєте, хто це сказав? Це сказав голова комітету у справах СНД, ЄВРАЗІЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ і зв’язків із співвітчизниками Держдуми РФ Леонід Слуцький.
Ми з вами навіть озирнутися б не встигли, як в країні було би встановлено особисту диктатуру, поряд з якою диктатурка Путіна виглядала б розквітом демократії. Запевняю, Тимошенко знайшла б слова, аби пояснити чому в умовах «загрози існуванню України як держави» заборонено критику влади (пригадуєте, колись вона вже забороняла критику постановою кабміну) та акції протесту. А тут і радикальні націоналісти під командою Коханівського підтяглися б, пояснюючи невдоволеним їхнє місце.
Такі собі «кадирівці» по-українськи.
А далі і до «воссоєдіненія» з Росією недалеко – треба лише закріпити поліцейську диктатуру й пересаджати всіх, хто невдоволений інтеграцією із Слуцьким та Путіним. Ось де секрет підтримки відставки Яценюка тих діячів з «Опозиційного блоку», які відверто орієнтуються на Москву: Бойка, Льовочкіна, Шуфрича…
Ось де секрет НЕ ПІДТРИМКИ дами з косою тієї частини «регіоналів», для ких Слуцький «не товариш». Інстинкт самозбереження, друзі, інстинкт самозбереження…
Ну а щодо «Майдану-3» - то тут все зрозуміло. Схоже за все, що пані Тимошенко та її союзники з Москви готували його поспіхом. Вивели кого змогли, розраховуючи, що, як у 2013 році – «народ підтягнеться». А народ не підтягнувся. Сталося те, що й з нещасним Гіркіним. Він зі своїми людьми також заходив на Донбас, будучи упевненим, що оскільки народ тут має сильні проросійський настрої, то він неодмінно «підтягнеться»…
Що далі? Далі за сентенцією з фільму «Александр Невский», пригадуєте: «Кто с мечом к нам пришел…»
Тимошенко, розуміючи чи ні, фактично виступила з війною. Вона могла ще сподіватися на перемогу в протистоянні з Порошенком та Яценюком. Але цього разу, будучи аж занадто самовпевненою, вона пішла воювати й з українським бізнесом.
Тому її буде знищено. Вона переступила межу, яку не мала права переступати. Це кінець. Кінець буде і для її «партнерів», якщо, звісно, вони не зроблять поворот оверштаг і вчасно не зрадять. Їм не звикати. Гадаєте, широкий наступ на менеджера телеканалу «Інтер» Столярову, кампанія щодо позбавлення каналу ліцензії і (нарешті) розслідування щодо інформаційної політики «Інтера»з боку відповідних державних органів – це збіг? Спільникам дають чіткий сигнал: ваш виклик прийнято. Почалося «вибивання» з бізнесу «12 друзів Тимошенко», а заразом починають виривати «медіа-зуби» цього політико-бізнесового угрупування.
Цікаво, що залишиться від фракції «Батьківщини» за місяць-два? Цікаво буде подивитися, як колишні спонсори та бізнес-партнери оминатимуть Юлю Володимирівну, наче на ній балахон хворого на лепру з дзвоником.
Здається, сама Юля Володимирівна вже зрозуміла що накоїла. Про це свідчить її істерика на телеканалі 112, що, як відомо, належить хлопцям з найближчого оточення Януковича, які нині кантуються у Москві. Пані Юля не найшла нічого кращого, як заявити, що публікацію стенограми засідання РНБО було організовано
«… чтобы информационно закрыть фактически олигархическую контрреволюцию, которая привела к тому, что сохранилось клановое правительство» (
https://m.censor.net.ua/news/375704/obnarodovanie_stenogrammy_snbo_yavlyaetsya_prestupleniem_timoshenko).
Сенсу ця фраза не несе жодного. Набір слів. Що значить «информационно закрыть контрреволюцию» - відомо лише самій Тимошенко. Ми давно вже знаємо, що вона відпрацьовує перед дзеркалом кожен рух, кожен жест і багаторазово репетує кожне слово своїх виступів. А тут…
Це свідоцтво повної розгубленості. Це значить, що Тимошенко в глибокому нокдауні. Їй нема чого сказати. Чи буде прохання про перемир’я та обговорення умов капітуляції? Подивимося. Як на мене, Юля Володимирівна воюватиме до кінця. Навіть у повній самотності.
Вона іншого виходу не має…
