Цікаво, однако, спостерігати за "українцями з росіян" (сюди включаємо і дітей обрусєвших колишніх українців). Я розумію, що мені значно простіше, бо у мене політична, мовна і культурна ідентичності збігаються, і їх не треба змінювати через незалежність України. Це зворотній бік того, що моїм предкам при окупаційних владах було важче, але вони свою ідентичність задля безпеки, комфорту і кар'єри не змінили - за це я їм дякую.
Тим політичним українцям, які мовно і культурно або залишаються росіянами, або є "у процесі", причому самі не певні, чим закінчиться - значно важче. Звичайно, я truly appreciate їх вибір і зусилля, однак не можна закривати очі на психологічні моменти. Російська культура взагалі "пропахла" вищістю, і екс-росіянин звик, що, відступаючись від своєї російськості у якомусь аспекті, він робить страшенне одолженіє. Більше того, він сам вирішує, коли і наскільки це одолженіє робити. Повісив на балконі український прапор, то що, ще українську вживати? А нє абарзєлі лі ані? Росіянин почувається затишніше, зберігаючи зв'язок з радімою культурою, способом поведінки, середовищем настільки, щоб не виникло "абстинентного синдрому". І "Однокласники" та "Вкантактє" тут теж допомагають.
І тут раптом українська держава САМА вирішила, що її громадянам цього містка з кацапщиною не треба - випередила добровільне зречення неофітів. Ось неофіти і возбухли.