Ще до приєднання України до військового союзу з Московією (так званоого "приєднання України до Росії" (у ті часи
"Росія" мала
самоназву "Московское государство") московити-росіяни взагалі не сприймали українців "братнім" народом і прирівнювали українців до таких же іноземців як німці, та ще й називали українців "черкасами". У ті часи московити ще не вигадали брехню про "адин народ":
З книги Сильвестра Медведєва
“Созерцание краткое лет 7190, 91 и 92 в них же что содеяся во гражданстве”"Да того ж числа по их же, великих государей, указу сказан их, великих государей, указ боярским людем таков:
Люди боярские!
В. г. ц. и в. кн. Иоанн Алексеевич, Петр Алексеевич [титул] велели вам сказати:
В нынешнем во 191-м году в сентябре и в октябре месяцах по их, великих государей, указу приехали вы за бояры своими к ним, великим государем, в поход, в село Коломенское, и в Савин монастырь, и в село Воздвиженское, и в Троецкой Cepгиев монастырь в скорых днях с самым добрым намерением, хотя им, великим государем, служити и службу свою показати…
Да вам же бы немцем, и черкасом, и иных народов иноземцем, и никаким людем никаких трубных, поносных слов не говорити и ничем их не дражнити. А буде кто из вас в том объявится и будет изымай — и тем быти в наказании по тому же бес пощады”.Цей указ (від 25 жовтня 1682 р.), підігнаний за мовними нормами початку XIX сторіччя, опубліковано в “Полном собрании законов Российской империи”(ПСЗР)
- Т. 2, с. 475.:
Не менш показовим є витяг з царського указу "Приказа большой казны" 4 грудня 1686 р., примітного саме тим, що
"черкаси" не тільки названі іноземцями, але й явно протиставляються так званим
"русским людям" та ще йдеться про жителів Лівобережжя, а не так званих
"галичан")
(ПСЗР, Т. 2, с. 843):
Отож бачимо, що в XVII сторіччі, коли від поділу культурного простору Київської Русі наших предків відділяло на три-чотири століття менше, московити-росіяни ставилися до українців як до іноземців, дорівняних німцям). Ще XVII сторіччя важливе саме тим, що джерел від того часу збереглося набагато більше, ніж від попередньої епохи, і тим, що з 1654 року різко зросла взаємодія московитів-росіян і українців, отже, не можна зробити знижку на існування в різних державах та погане знання один одного.
Якщо в кого є сумніви, що в ті часи московити-росіяни зазвичай називали українців "черкасами", то радимо звернутися до джерел та літератури.
В
“Истории России с древнейших времен” російського історика Соловйова таке позначення українців зустрічається десятки разів, як от наприклад:
“Да и в города королевские, и к черкасскому гетману Богдану Хмельницкому, и ко всему черкасскому войску…” (Т. 10, гл. 3)або
“Много войска на Крым посылать не для чего: можно послать одних черкас, которые под владением гетмана Ивана Самойловича…” (Т. 14, гл. 1).
Про всяк випадок скріншот першого прикладу із
“Сочинений в 18-ти томах” (кн. 5, 1990, с. 538):
Розглянемо ще кілька російських джерел того часу - звертаючи увагу на те,
які саме були підстави, причини, мотиви для приєднання України до Московії, що в них згадувалися.1. У царському указі від 22 березня
1652 року про перемовини з Іваном Іскрою, вісником гетьмана Хмельницького і всього Війська Запорозького, висувається ідея переселення українців ("черкасів") у російські землі, на береги Дону і Ведмедиці та в інші місця. Як підставу для підпорядкування козаків саме Росії, а не Криму і не Польщі, чотири рази згадується "єдина (православна) християнська віра", але
немає і жодного натяку на приналежність до "єдиного народу" і навіть на "спільне минуле". (ПСЗР, Т. 1, с. 263–265)2. У похвальної грамоті Богдану Хмельницькому від 06.09.
1653 не згадується ніяких мотивів, окрім того, що
"Військо Запорізьке домагається царської "милості" (Собрание государственных грамот и договоров (СГГиД), ч. 3, с. 480–481)3. У постанові Земського собору (1 жовтня
1653 р.) про прийняття Війська Запорозького під владу Московії, серед підстав такого кроку знову-таки на першому місці
єдина з українцями ( "запорізькими черкасами") "православна християнська віра грецького закону" - згадана 17 раз - і необхідність її захисту від польських утисків, з посиланням на умови присяги Яна Казимира при його вступі на трон.
Часто згадуються порушення Смоленського світу з польської сторони: неодноразове
применшення царського титулу (цьому питанню приділено стільки ж місця, 14 разів, включаючи стислі зауваження про збитки для "царської честі"), видання книг з наклепом на царя, його батька і діда, приватні вилазки шляхтичів на прикордонні землі і відмова польської сторони карати винних (одноразові або дворазові згадки).
І знову-таки -
немає жодного слова про "єдиний народ", "спільних предків" або "Київ - мати міст русских"[/i][/u] тощо
(ПСЗР, Т. 1, с. 293–301)4. Наказ кінця осені
1653 року про оголошення війни Речі Посполитої. Спотворення повного царського титулу і хула на царя та його предків згадано два рази (включаючи небажання Яна Казимира виправити становище), спрямовані проти Московії зносини Польщі з іншими державами, прикордонні конфлікти, православна віра - по разу.
Спільність московитів-росіян та українців не згадується (ПСЗР, т. 1., с. 306-308)5. Лист царю від Хмельницького 28.12.1653 - жодних мотивів
(СГГиД, ч. 3, с. 493).
