Теза Московії: "русские и украинцы – один народ"

[ruthene]

ЕВРОПА ВСЕГДА ЗНАЛА: МОСКОВИЯ - НЕ РУСЬ! Лекция историка Александра Палия

[ruthene]

ЕВРОПА ВСЕГДА ЗНАЛА: МОСКОВИЯ - НЕ РУСЬ! Лекция историка Александра Палия

Ігор Полуектов,
середа, 29 грудня 2021 р. о 22:26

Відомий політолог і історик Олександр Палій, який багато років підкуповує цитуванням важливих джерел, своєю державницькою позицією і викладенням історії з проукраїнських позицій, останнім часом видав чимало цікавих відео на авторському ютуб-каналі. Які без жодної реклами, без новомодного візуального ряду, без просування, набирають пристойну кількість переглядів і схвальних реакцій.
І в своєму сьогоднішньому відео він присвятив більшу частину ролику цитуванню французької статті 1860 року «Поезія українська», яку я першим знайшов у французьких архівах, переклав українською мовою і ввів в науковий обіг.
Подяка пану Олександру, що він, як справжній науковець, належним чином послався на мій авторський переклад і вклад, а також надав повні цитати статті. Але переклав її російською мовою, бо він умисне чергує свої україномовні відео з їх перекладами на російську, коли намагається доносити московитам очевидні факти з їх історії, які вони багато століть воліли не помічати чи замовчувати.
.
Нагадаю, що перше введення в науковий обіг цієї паризької статті 1860 року я зробив тут (надаю посилання і уривки):

“Україна… колись потерпала від ярма варягів і татар.
Її жителів раніше називали русами [Russes], а сьогодні русинами або рутенами [Russiens ou Rutheniens], щоб відрізнити їх від іншої раси, яка є для них цілком чужою, і яка становить справжнє ядро великої імперії, що відома сьогодні як Російська імперія…

[ruthene]

Серед московитів [Moscovites] азійська душа відкидала європейські ідеї, тому з часом сформувалась релігія особливого характеру, а світська влада, вторгнувшись у духовну, поглинула її цілком, анулювала і принизила духовенство.
Боплан, описуючи Україну, характеризує такий стан речей простим створедженням: “Русини мають свого митрополита в Києві, а московити - в Москві”…

Здається, сама природа проводить чіткі межі між двома народами. Дослідження сучасних вчених дозволили спостерігати явища, які ділять їхні території на різні зони. Європа, зі свого боку, довгий час продовжує підтримувати таку традицію розрізнення цих народів і назв, і, не зважаючи на титул “імператора Русі”, який сам взяв собі Петро І, офіційно Людовик XIV ніколи не називав його інакше, як “Sa Majeste moscovite”…

Катерина була німкою [Allemande], вона ненавиділа і зневажала назву Moscovites. Їй вдалося донести свою неприязнь і презирство до знаті та освіченої частини нації. Вона навіть переконала деяких впертих вчених прийняти її ідеї щодо зміни походження московитів.
Дивне та химерне явище, яке стосується народу, що звик підкорюватись найбільш екстравагантним капризам влади, нехтуючи своїми віруваннями, традиціями, навіть найглибшим, найінтимнішим, найдорожчим. Цей акт сліпого підкорення, слухняності, продемонстрував би, якщо потрібно, азійське походження народу, яке на думку М.de Custin, проникло так глибоко.
Відтоді назву “московит” почали витісняти…

Відтоді як нова назва Russie була нав’язана офіційно, то її використання швидко поширилось завдяки сприянню відомих письменників, друзів та шанувальників імператриці.
Ми далекі від того, щоб хотіти виправити цю безперечну помилку; ми тут претендуємо лише на аналіз наслідків з історичної та літературної точок зору, і, в той же час, констатації факту плутанини, яка з названого часу поширюється в усіх поняттях історичних, статистичних та етнографічних [коли почали плутати дійсну Русь - якою є Україна, із новою назвою Руссія - тобто, Московією]. Ретроспективний огляд це підтверджує. Все, що було сказано і написано про ці…провінції під деномінацією Russia, неминуче стало жертвою імперії, яка прийняла Їх назву, щоб здійснити вторгнення в них. Історичні документи, хроніки, давні традиції, розповіді мандрівників, всі титули тепер були на користь загарбника [мова про те, що вкравши назву Русь - московити претендують на те, щоб вкрасти і все інше, що так само їм не належало]. Нікчемні письменники, навчені дипломатією, навіть підміняли в перекладах назву Moscovites на Russe, щоб в результаті цих маніпуляцій історію народу, яка починається лише з кінця XII ст. на берегах Клязьми і Москви, відтягнути аж у IX ст. і на береги Дніпра. В результаті цієї підміни вийшов химерний історичний парадокс…

[ruthene]

Завойовник вміло використав усі матеріали минулого, щоб створити свою нову генеалогію; лише пам’ятники мистецтва уникли цієї долі. Він привласнив їх, правда, вони лишались інертними, мовчали в його руках. Письменники та поети нової імперії не зуміли черпати натхнення з давнього джерела української поезії та втілювати в життя її гармонійні акценти…

Україна сама втекла. Вона врятувала себе в мистецтві і завдяки мистецтву. Уражена іноземним вторгненням, позбавлена найдорожчих традицій, під загрозою знищення своїх історичних витоків, Вона раптом прокинулась від голосів своїх поетів…
Ця пісня вібрувала всім відгомоном степів України, перетинала рівнини Волині, західні краї Поділля і котилася аж до Вісли…

Випробування, яке народило національність українців, було несподіваним і вирішальним. Отже, саме мистецтво, поезія, українські поети першими освітили горизонти своєї країни, затемнені темрявою дипломатії. У всіх своїх дослідженнях, вчені та історики, з тієї пори, стежили очима за тим світлом маяка, який поети змусили сяяти...

«Поезія українська», автор: Paul de Saint-Vicent. 1860 рік. Франція. Париж.

[ruthene]

Marina Trattner
«РОСІЯ ЯК ВОНА Є»
19 грудня о 21:44  ·

Частина 1.
Ця шведська книга з етнографічною картою поневолених народів була надрукована в 1916 році в Стокгольмі. Редактор шведського видання - Герман Гуммерус. Її переклали на англійську і німецьку мову і опублікували в Німеччині і США під цими назвами: Kennen Sie Rußland? Verfaßt von zwölf russischen Untertanen (німецькою) = Ryssland sådant det är (шведською) = Do you know Russia? (англійською).
Author: Liga der Fremdvölker Rußlands
Publisher: Berlin Puttkammer & Mühlbrecht 1916
Edition/Format:    Print book : German : 1. - 5. Tsd
Інформація про авторів:
Лігу іноземних народів Росії, французькою Ligue de nationalités allogènes de Russie, заснували у квітні 1916 року німецько-балтійські барони Фрідріх фон де Ропп (1879–1964), Бернхард фон Уекскюль і литовец Юозас Габрис (1880–1951).
Статути були складені в Лозанні і опубліковані в червні 1916 року. Президентом став поляк Міхал Лемпіцький (1856–1930), фон де Ропп був обраний генеральним секретарем. Для кожної національності в правлінні був свій представник.
Ліга виступила на 3-му конгресі Союзу національностей 27 – 29 червня 1916 р. в Лозанні. Організатором був Габрис.
Ліга була офіційно нейтральною організацією, заснованою в 1916 році, яка ззовні протистояла майбутній анексії царських територій Німеччиною.
Діяльність ліги полягала в пропаганді, окрім впливу на пресу, робилися спроби вплинути на державних діячів шляхом надсилання телеграм.
Першим публічним виступом було звернення до президента Вудро Вільсона, яке було опубліковано у Швейцарії 9 травня. Воно мало сприяти незалежності чи автономії неросійських народів на заході імперії (Прибалтики, Фінляндії, Білорусі).

[ruthene]

В книзі «Росія як вона є» описують історію поневолення етносів: фінів, балтійців, естонців, латвійців, литовців, білорусів, поляків, євреїв, українців, німців, румунів у Бесарабії, грузинів, черкесів, турків і татарів.
У вступі надрукований текст телеграми зі Стокгольма від 9 травня 1916 року «Прохання до цивілізованого світу» від поневолених народів до американського президента Вудро Вільсона. Текст телеграми підписаний 12 представниками різних етносів. Люди благають захистити їх від знищення.
Частина звернення українців: «Ми, українці, були позбавлені нашої автономії, яку нам урочисто гарантували. Незалежність нашої церкви знищено, нашу мову - якою розмовляють 30 мільйонів людей - заборонено вживати офіційно і у школах. Культурні зібрання припинилися на початку війни, газети і журнали заборонили. В Галичині і Буковині Росія посеред білого дня здійснює намір знищити наше населення. Все, що пов‘язано з Україною, знищується, зневажається і насильно пригнічується. Росія розповідає усім, що вона звільняє Галичину».
Розділ про українців (стр.158-169).
https://archive.org/details/rysslandsadantde00gumm/page/158/mode/1up?view=theater

[ruthene]

Короткий зміст:

Про українців мало відомо, тому що в інтересах Росії надзвичайно важливо замовчувати факт їхнього поневолення, адже вони були першими з поневолених народів. Українці налічують понад 30 мільйонів і живуть на величезній території від Карпат до Кавказу, від Прип‘яті до Чорного моря - Mare Ruthenicum. Росіяни, звичайно, стверджують, що українці - лише малоросійська гілка російського народу з тією ж самою мовою, релігією і історією. Але єдине, на що вони хоч якимось чином могли б посилатися, - це династичний зв‘язок наприкінці 1400-х років, який пов‘язував українські землі з московитською державою. З таким успіхом можна було б стверджувати, що німці і французи - одна нація. Тому що ними теж колись керувала одна династія. В усіх інших сенсах країни жили власним життям. Українські території анексувалися Литвою, Польщею, а потім Росією (східна Україна у 1654 році, а західна в 1795 році). З тих часів продовжується довга історія мільйонів мучеників, які пролили свої сльози і кров. Злочинами, кривосвідченнями, замовними вбивствами, стратами і засланнями наближалася Росія до своєї мети - перетворити Україну на свою провінцію, а українців - на росіян. Спочатку країну позбавили політичної автономії, потім - церкви, і зрештою - культури. Україна постійно боролася за свої права, але це не викликало великої уваги у світу.

Президент нової республіки Богдан Хмельницький підписав договір з московитами про те, що українська автономія і закони поважатимуться. Але вже за кілька років російські бояри переїхали на територію України, почали зневажати українські закони і поводити себе так, ніби вони завоювали країну. Вони звільнили гетьманів зі своїх посад. А за часів правління Катерини ІІ, повністю позбавили країну автономії і підпорядкували її Росії. Замість гетьмана, якого мали обирати вільно, Україна отримала російського губернатора, українську армію приєднали до російської, а вільних власників земель перетворили на кріпаків у 1781 році.

[ruthene]

Але цього, звичайно, було недостатньо. Росія мала приєднати до себе і українську церкву, яка підпорядковувалася напряму патріарху в Константинополі. Вона завжди дратувала царя. Як ознака незалежності. Українські священики були вороже налаштовані, коли вони зустріли бояр, які за наказом царя мали перейняти владу в свої руки. Митрополіт Київський відмовився дати клятву вірності новому володарю. В 1686 році українці були змушені підпорядкуватися патріарху у Москві і пізніше синоду у Петербурзі. Приєднати до себе в релігійному плані цю частину населення було не так вже й складно. Набагато складнішим було у пізніший період приєднати до себе західні українські землі, які були частиною Польщі. Вони не належали до тієї ж самої гілки релігії, а були греко-католиками (уніатами). Знищити цю церкву - стало головною політичною метою росіян. Вона залишалася українською національною церквою.
 
З підтримкою польського короля Августа, російський цар вільно почував себе. У 1705 році він власноручно вбив кількох українських священників у Полоцьку. А населенню повідомлялося про те, що він - захисник грецької віри.

Розділ Польщі відкрив двері для змін, які почалися так само, як і в 1654 році - з порушення обіцянок. У статті 8 мирного договору у Гродно, який підписали 13 липня 1793 року, цесарінна пообіцяла свято дотримуватися усіх свобод для уніатської церкви. Через два роки, вона закрила усі уніатські дієцезії в анексованих провінціях, крім однієї. І замінила їх на чотири основні російські православні дієцезії: подольську, волинську, литовську і білоруську. В 1828 році оголосили заборону друкувати церковні книги українською мовою. В 1832 році синод у Полоцьку проголосив завершення діяльності уніатської церкви. Священників насильно змусили передати все церковне майно православній церкві. Протягом 100 років здійснювалися переслідування священників, заарештовували цілі поселення, забирали церкви. Остаточне перетворення відбулося у часи правління Олександра ІІ. Церкву знищили, але не знищили політичну свідомість і мову українців. Українці не припиняли думати, писати, спілкуватися і творити українською мовою, відокремлюючи таким чином себе від росіян.

[ruthene]

Ще Петро І дав завдання Івану Мазепі «будь-якою ціною поєднати українців з росіянами». Петро І наказав священикам проводити службу у церквах російською мовою. Він наказав перетворити українську академію в Києві на російську. Катерина ІІ перетворила невпевнені спроби Петра І на державну політику. Малоросія, Лівляндія і Фінляндія мали бути русифіковані. В 1876 році видали наказ:
«Її Величність наказує 18-30 травня 1876 року:
1. Ввозити брошури і книги, надруковані за кордоном (у Галичині) в усі малоросійські губернії заборонено;
2. Друкувати і публікувати переклади оригінальних видань на малоросійську мову в межах країни заборонено, за виключенням: а) історичних документів; б) художньої літератури за умови, що оригінальна орфографія зберігається. Ніякої толерантності до відмінностей від російської орфографії не повинно бути.
3. Театральні вистави малоросійською мовою заборонені.
 
З того часу і до 1905 року українська мова жила майже виключно підпільним життям. Українські книги і журнали друкувалися і розповсюджувалися таємно. Читачі цієї літератури ризикували своїм положенням і свободою, якби їх помітили. Українська мова, якою розмовляли 35 мільйонів людей, була заборонена у школах, державних установах і офіційних організаціях. В університетах і гімназіях було заборонено використовувати рідну мову.

[ruthene]

Завдяки цьому збільшилася кількість аналфабетів серед українського населення до 80%. Це були природні наслідки русифікації, про які влада не турбувалася. Революція принесла певне полегшення для українців. Розпочався національний друк газет, по всій країні почали засновуватися національні організації. Кількість друкованих українських книг зросла з 191 000 екземплярів у 1909 році до 600 000 екземлярів у 1911 році. Україномовна версія Нового Заповіту вийшла накладом у 129 000. У Держдумі було 40 українських представників. Незабаром почалися зміни, які продемонстрували, що Росія не демократична країна. Правила голосування змінили у 1907 році. Кількість польських представників в Думі зменшилася з 37 до 14, кавказців з 29 до 10 і українців з 40 до 0.
 
14 березня 1911 року вступив у силу закон про самоврядування для 6 українських і білоруських губерній (включно з Києвом, Волинню і Поділлям). Цей закон надавав 4% українського населення домінування у земствах. Що призвело до того, що 70-80% населення потерпали від наймасштабнішого порушення своїх прав і були у центрі уваги невеликої групи русифікаторів. В законі для шкіл від 6 лютого 1911 року не було послаблень для українців. Ще менше прав і свобод було в проекті закона щодо правової системи від 28 червня 1912 року, який прийняла дума. І в законі про віросповідання від 25 травня 1909 року. І в законі про зміну віросповідання (від 8 червня). Школа і правова система в Україні залишалися російськими. Адміністративне управління здійснювалося таким чином, що культурні організації, які навіть не були пов‘язані з політикою, ліквідувалися, реєстрація нових видань заборонялася, діяльність існуючих - всіляко ускладнювалася. Листоноші мали уважно записувати прізвище кожної людини, якій надсилалися видання українською, і надавати повноцінні звіти. Кожен священник, вчитель, чиновник або працівник якоїсь установи ризикував бути звільненим за те, що був підписником українських видань. Читати біблію в українському перекладі в школах було заборонено. Все українське заборонялося і переслідувалося. Українців цинічно сприймали або як росіян, або як іноземців, в залежності від того, що пасувало більше для того, щоб утискати їх. Навіть коли учням інших національностей дозволили вивчати рідну мову протягом перших двох років в школі, це не дозволялося українцям, тому що «їхньою рідною мовою була російська».
Найвищого пункту ця політика досягнула напочатку війни, коли заборонили усі українські видання і організації.
Найбільшим злочином проти України було її економічне виснаження. Тому що Росія поводилася з Україною як зі своєю колонією. В жодній іншій частині країни не була така диспропорція щодо державних потреб і того, що надсилалося для них з провінцій. З 1864 до 1892 року з дев‘яти українських губерній було надіслано 2 899,6 мільйонів рублів до державної каси. В той самий час, коли витрати держави на Україну складали 1 749 мільйонів рублів. Прибутки складали таким чином 1 150,6 мільйонів рублів. В останні роки ситуація ще більше погіршилася.

[ruthene]

Сприятливі природні умови України нещадно використовувалися для того, щоб підтримувати життя в Росії, якій менше пощастило. Доля України була б гіршою, якби Галичині не вдалося уникнути залежності від Росії. З тих пір, як Галичина, після розділу Польщі, опинилася у складі Австрії, з 1848 року, прокинулося нове національне життя. Завдяки цьому не вдалося провести тотальну русифікацію. В Австрії українці мали свої церкви, школи, гімназії, видавництва і літературу. Саме тому, Галичина і Буковина - території, які могли запалити рух національного відродження в русифікованій Україні, стали головною ціллю для знищення. На щастя, знищити їх не вдалося. Невдача росіян в операціях проти Галичини продемонструвала всьому світові жахи того, що Росія варварськи чинила по відношенню до українців.

Коли у 1914 році росіяни увійшли в Галичину, там проживали 4 000 000 українців, які користувалися 2 450 українськими школами, 13 гімназіями і 15 місцями в університеті. У них було кілька тисяч спілок, бібліотек, наукових організацій, які з часом могли об‘єднатися в академію. Там були два музеї і видавництва, преса, місцеві економічні спілки з багатьма філіалами і тисячами членів, уніатська церква з власним архієпископом у Львові. Тільки-но російський губернатор прибув в Галичину, він заборонив усе це одним своїм підписом.
Українські газети і журнали заборонили. Спілки ліквідували. Музеї розграбували. Українську мову заборонили вживати на офіційному рівні. Почалося переслідування уніатської церкви і насильницьке розповсюдження православних церков.

[ruthene]

Архієпископ Львова, граф Андрій Шептицький, який залишився на своєму посту, був заарештований росіянами з порушеннями усіх норм міжнародних законів і відправелений до Росії. Український єпископ Перемишля Мгрек Чечович був змушений витримувати приниження від росіян і згодом помер. Більше 400 священників і  тисячі селян, які чинили опір, були заарештовані і відправлені до Сибіру.
Це була остання глава страждань українського народу, яку російська влада писала кров‘ю найкращих синів країни з 1654 року.
Українці більше не вірять Росії і благають світ про допомогу у боротьбі проти жахливої тиранії, щоб забезпечити повноцінний політичний, економічний і культурний розвиток великого і вільного народу.
 
https://archive.org/details/rysslandsadantde00gumm/page/n225/mode/1up?view=theater





P.S. 1916 рік. Ці люди вірили у те, що то була остання глава страждань українського народу від тиранії Росії…

[ruthene]

Марина Траттнер
дослідниця (Швеція)
Росія як вона є
Історична правда

https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/12/27/160707/

[ruthene]

У ШВЕЦІЇ ВІДНАЙДЕНО ШИФРОВАНИЙ ЛИСТ ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА за 1713 рік - ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ШПИГУНСТВА
Тарас Чухліб
середа, 29 грудня 2021 р. о 16:29
 
У даному таємному листі гетьмана Орлика за 1713 рік, який щойно віднайдено в  королівському архіві у Стокгольмі, пишеться таємним спеціальним цифрованим кодом про те, що "...УКРАЇНА ВИЗНАЄ ПРОТЕКЦІЮ ТУРЕЧЧИНИ.." і разом з нею хоче воювати з Московією.
При цьому назва УКРАЇНА зашифрована цифрами "468 3855 47 50 53 49", а назва Туреччина – 49 220 54 51 32 130 128, а сам Орлик кодував своє прізвище кодом 238 387 100 209 45.
Як завжди з вами у передноворічні дні - архівний агент Тарас Чухлібсон, який спрацював за наводкою нашого резидента у Скандинавії Марини Траттнер.


https://i.imgur.com/zzI8xpG.jpg


https://i.imgur.com/FQLfK9j.jpg
https://i.imgur.com/kaoHBbc.jpg

[ruthene]

ПОЧЕМУ РОССИЯ - САМОЗВАНЕЦ ДЛЯ РУСИ?
Лекция историка Александра Палия

[ruthene]

 

[ruthene]

МЕРСКИЙ СТАН - НАСТОЯЩАЯ РОССИЯ
Лекция историка Александра Палия

[ruthene]

О происхождении слова «кацап»
(Киевская старина. 1901. Декабрь.— с.  472—477.)

В № 301 (1 ноября 1901 г.) газеты „Русское Слово“ напечатана замѣтка Д.И. Эварницкаго: «Что значитъ  слово „кацапъ“?».
Указавъ на неудачныя, по его мнѣнію, объясненія Н. И. Костомарова (кацапъ=цапъ, т. е. козелъ) и А. И. Бородая (кацапъ=катъ-цапъ, т. е. палачъ- козелъ), г. Эварницкій пишетъ далѣе:
„Занимаясь въ Архивѣ министерства юстиціи въ Москвѣ, я нашелъ нѣсколько малороссійскихъ документовъ половины ХVIII вѣка, въ которыхъ слово „кацапъ" писалось не съ буквою ц а съ буквою с, т. е. не „кацапъ“, а „касапъ“. Обратившись затѣмъ отъ архивныхъ документовъ къ языку туземцевъ Средней Азіи, я узналъ, что у сартовъ есть слово „касабъ“ или „касапъ“, что въ буквальномъ смыслѣ значитъ „мясникъ“ и въ переносномъ — „живодеръ“. Отсюда я и вывожу заключеніе, что теперешнее словъ „кацапъ“ вовсе не русскаго, а восточнаго, правдоподобно — татарскаго происхожденія, какъ слова: деньга́ (по-татарски „тенга́“), хомутъ („хамутъ“) сундукъ („сандукъ“) и другія, которыя, однако, считаются у насъ за давностью чисто русскими. Идя далѣе, я допускаю, что первоначально кличкою „касапъ" обзывали русскіе татаръ въ смыслѣ „насильниковъ", „притѣснителей“, „живодеровъ“; потомъ это слово настолько акклиматизировалось на Руси, что стало считаться чисто мѣстнымъ

Тю... цілу сторінку не помітив.

[ruthene]

473

мѣстнымъ и прикладываться уже къ самимъ русскимъ въ томъ же бранномъ смыслѣ, какъ другое татарское слово „харцызъ“ (разбойникъ) акклиматизировалось у простого малороссійскаго населенія и употребляется въ смыслѣ разбойника или злодѣя вообще. Отъ великороссовъ слово „касабъ“ могло быть занесено къ малороссамъ въ эпоху великороссійской боярщины на Украйнѣ, въ ХVII вѣкѣ, послѣ гетмана Богдана Хмельницкаго. По крайней мѣрѣ, такое объясненіе не заставляетъ насъ ни отбрасывать слова, ни вставлять новаго, а лишь допускаетъ замѣну буквы ц буквою с, да и то оправдываемую архивными документами“.
     По  поводу  этой  догадки  г.  Эварницкаго  слѣдуетъ  замѣтить, что  слово  casap  (=перс.  hasap,  т.  е.  Іanio,  раздираю;  по-арабски—  kassab),  въ  значеніи  мясникъ,  macellarius,  отмѣчено  уже въ  куманскомъ,  т.  е.  въ  половецкомъ,  словарѣ  и  слѣдовательно употреблялось  половцами  побережья  Чернаго  моря,  а  можетъ быть  и  венгерцами  еще  до  1303  г.  1).
Въ таранчинскомъ, крымскомъ, османскомъ, адербеджанскомъ нарѣчіяхъ и въ чагатайскомъ книжномъ языкѣ также существуетъ слово кассап (въ крым. и осм. — въ формахъ касап и хасап) въ значеніи мясникъ, а въ османскомъ — и въ переносномъ смыслѣ (адам кассабы —лютый человѣкъ, деспотъ; кассап одлу — мошенникъ, шельма; буквально— сынъ мясника).
Въ переведенной троцкими и луцкими караимами книгѣ прор. Даніила встрѣчается слово касапчы въ значеніи палачъ. У крымскихъ татаръ слово кассап (=хассап) даже вошло въ поговорку о мясникѣ и козлѣ: мясникъ хлопочетъ лишь о салѣ, а для козла дѣло идетъ о жизни. 2).
Что  касается  перехода  въ  живомъ  говорѣ  звука  с  въ  ц (касап,  кассап,  и  „кацапъ“),  то  примѣровъ  тому  можно  найти
___________________
1) См. Com. Geza Kuun, Codex cumanicus (Badapestini, 1880), 101,267, 323.
2) Опытъ словаря тюрскихъ нарѣчій. Т. II, Спб., 1895-99), 349, 358, 1686 и указатель арабской транскрипціи).

474
http://ukrpravda.net/index.php?topic=47056.msg1486128#msg1486128

[irpin]

з повагою до просвітницької діяльності пана ruthene, хотів би почути його думку відносно таких дослідників історії (сучасних), як артур орнатовський і даніель бовуа.

якщо вони вам були відомі, або цікаві, звичайно.

п.с.
я бачив, що ви це вже прочитали, можливо трохи заскладне питання, але наважуся дати одне посилання :
орнатовський

скажімо, тут два в одному - на сайті орнатовського розмова з бовуа. навіть, якщо ви не збралися відповідати на допис, подивіться, будь ласка, там багато є над чим розмислити.

сайт польською, але гугль pl-ua дає непоганий результат українською (на відміну від pl-ru).

[ruthene]

хотів би почути його думку відносно таких дослідників історії (сучасних), як артур орнатовський і даніель бовуа.

Моя думка, щодо пана А. Орнатовського?
Судячи зі статті на сайті Орнатовського "розмова з Бовуа",
А. Орнатовський - звичайнісенький поляк, що має "звичайну польську думку про історію України".
Даніель Бовуа, корисний українським історикам, особливо тим, хто НЕ пише англійською,
а треба писати,
бо переважна більшість "західних" істориків - досі читають радянських "істориків",
переважна більшість цих істориків
 і не лише "західних",
а й російських - геть не відають про історію України.
Вони крутяться біля своєї національної історії та не відають,
що існує щось інше,
що не вписується в рамки їхньої національної історії,
та історії "великих країн".
Повторюю, - вони геть не відають про історію України.

[ruthene]

Ось, що на мою думку
дійсно корисне :

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ
ЗВИЧАЙНА СХЕМА "РУССКОЇ" ІСТОРІЇ Й СПРАВА РАЦІОНАЛЬНОГО УКЛАДУ ІСТОРІЇ СХІДНОГО СЛОВ’ЯНСТВА

http://litopys.org.ua/hrs/hrs02.htm

[irpin]

Моя думка, щодо пана А. Орнатовського?
Судячи зі статті на сайті Орнатовського "розмова з Бовуа",
А. Орнатовський - звичайнісенький поляк, що має "звичайну польську думку про історію України".
Даніель Бовуа, корисний українським історикам, особливо тим, хто НЕ пише англійською,
а треба писати,
бо переважна більшість "західних" істориків - досі читають радянських "істориків",
переважна більшість цих істориків
 і не лише "західних",
а й російських - геть не відають про історію України.
Вони крутяться біля своєї національної історії та не відають,
що існує щось інше,
що не вписується в рамки їхньої національної історії,
та історії "великих країн".
Повторюю, - вони геть не відають про історію України.

лише по наведеній статті я б не судив про орнатовського погано.
полеміка - інструмент. спосіб дискусу, або обміну думками, якщо на те ваша воля.
треба ще подумати і почитати.

можна, звичайно, зупинитися на версіях суліми-камінського (він у нас видавався десь у двотисячному), можна
зазирнути в історію бандтке і т.п. а можна й сєнкевичем обійтися. але це однобоко кожного разу, якщо на них поставити крапку.
те саме стосується і грушевського з субтельним.

так. бовуа несподівано став, для мене особисто, відкриттям. це схиляє до думки, що ми також недостатньо знаємось на історії "великих країн", та її дослідниках.

дякую за відгук. було цікаво.

[ruthene]

п.с.
я бачив, що ви це вже прочитали, можливо трохи заскладне питання, але наважуся дати одне посилання :
орнатовський

Мої вибачення пану А. Орнатовському.
Я неуважно подивився.
Це Артур Орнатовський узяв з "Gazeta Wyborcza",
це Ярослав Курський написав Даніелю Бовуа:

Цитата:
"я не приховую, що коли ви ставите під сумнів міф про толерантну Польщу - державу без ставок, коли ви піддаєте сумніву шляхетну демократію - ви мене дратуєте"
Demokracji szlacheckiej nie było
Przez Artur Ornatowski
https://ornatowski.com/spoleczenstwo/czytelnia/demokracji-szlacheckiej-nie-bylo/

але це однобоко кожного разу, якщо на них поставити крапку.
те саме стосується і грушевського

Це на Вас можна "поставити крапку", якщо пан М. Грушевський писав "однобоко кожного разу".
Ви спочатку прочитайте хоча б третину того, що пан М. Грушевський написав про історію України.

Дякую за відгук. Було НЕ цікаво.

[ruthene]

Моя думка, щодо пана А. Орнатовського?
Судячи зі статті на сайті Орнатовського "розмова з Бовуа",
А. Орнатовський - звичайнісенький поляк, що має "звичайну польську думку про історію України".

Ще раз мої вибачення пану А. Орнатовському.

Це йдеться про пана Ярослава Курського :
"звичайнісенький поляк, що має "звичайну польську думку про історію України".

[ruthene]

 

[ruthene]

ЭТОТ ПАСКУДНЫЙ "РУССКИЙ МИР" (ЦИТАТЫ О РОССИИ ОТ ПУШКИНА ДО НАШИХ ДНЕЙ)

Столетия дремучей российской жизни сгенерировали не одну сотню красочных цитат о России от лучших людей своего времени. После цитат Пушкина и Вяземского, Толстого и Чехова, Тургенева, Тютчева и других классиков, обсуждаемые сегодня в РФ слова актера Алексея Серебрякова покажутся просто цветочками.

[ruthene]

ПОЧЕМУ БАНДЕРА - БАТЬКА УКРАИНЦЕВ? (ФЕНОМЕН БАНДЕРЫ)

По старой советской памяти Бандера — это популярная страшилка для населения территорий, принадлежавших России, а каждый обнаглевший украинец, посмевший изменить порядок в своей стране — это, конечно же, "бандеровец" и "фашист".  Вся нынешняя Россия, как преемник Советского Союза, закономерно перенимает всю советскую коммунистическую идеологию. И по сей день в России ходит очень много мифов о том, кто же такой этот "страшный" Бандера. И неудивительно, что любое упоминание о Степане Андреевиче, день рождения которого в Украине отмечают 1 января, вызывает в России огромную бездну негодования. Недавний флешмоб в социальных сетях, начавшийся с ТикТока (TikTok) под хэштэгом #БатькоНашБандера поднял в РФ очередную волну мифов. В чем же феномен Бандеры, что спустя более полувека со дня его смерти, он все еще не дает покоя российским пропагандистам? Давайте разберемся:

 

[ruthene]

Тарас Чухліб
8 січня о 23:20  ·
 
Коли ще не було і в помині Москви, Варшави, Тель-Авіву, Стамбулу і Вашингтону - а наш Київ вже стояв...
Оце таке, хлопці і дівчата

[ruthene]

Тарас Чухліб
9 січня 2022 р. о 7:50 ·

"Добровільне приєднання" Сибіру відбувалося впродовж кількох століть за допомогою вказаних на карті методів...