Да, на ДОУ напхали нормально. І герой статті там добряче поплив в коментах, знайшовши серед коментарів "кіллерів найнятих" з "фейковими особистостями, що зарегались лише щоб накласти купу під цією статтею". Я от тільки не розумію, Марсер, ну ніби ж не дурний хлопець, невже не можна прорахувати реакцію на статтю? Ну втік ти від війни, ну так сиди тихенько, волонтер потроху, ще й матимеш дійсно певну повагу за корисні справи для України. Але розповідати про складні обставини, через які вимушений був "тілом залишитись в Швейцарії, тоді як усією душею, з нами, на каторзі" (як там в коментах дехто вдало зацитував байку про Леніна), це мабуть трошки дійсно не розуміти ситуацію. Не розуміти, що просторікування молодого здорового хлопа, який сидить в теплі і достатку, будуть не дуже схвально сприйняті в країні де кожного дня гинуть сотні цивільних і військовослужбовців, де одні сидять в холодних шанцях під обстрілами, а інші в ненабагато тепліших квартирах без світла, води і опалення.
ЗІ У мене рік тому був приблизно такий же вибір. Я працював на американський стартап, плюс мав ще кілька проєктів в Україні пов'язаних з оборонкою, заробляв сильно більше десятки американських грошей. Мав дві "броні" (від УОП та академічну), плюс у мене троє малолітніх дітей і не маю проблем навіть зараз демобілізуватись і виїхати закордон. Американський роботодавець ще за пару тижнів до початку вторгнення пропонував релокейт куди завгодно, від Румунії до США. І багато чого я наслухався від дружини коли ми з нею обговорювали ці варіанти і моє ставлення до них. І 25 лютого, коли абсолютна більшість моїх знайомих стояли в корках на виїзд на Західну чи закордон, я отримував зброю на "Льодовому". Не маючи жодного армійського досвіду, лише з військовою кафедрою за плечима. І навіть тоді можна було повернутись і піти з абсолютно чистою совістю, бо тим хто не мав УБД зброю не дуже і хотіли давати, пропонували волонтерити. Я міг сказати собі "Я спробував". І багато так і робили. Довелось піти на певні хитрощі, але простоявши більше 12 годин я таки отримав. А пізніше підписав згоду на добровільну мобілізацію. Просто тому що не міг інакше. Просто тому що не знав, що я скажу своїм дітям через кілька років, коли вони мене спитають "Тату, а де ти був в лютому 2022?". Тож, suum cuique.
