За останні півтора місяці відбулося чимало подій, які докорінно змінили наше життя.
Основна - фактичний територіальний розпад України.
Не скажу, що настрій кримчан мене здивував. Здивувало ставлення до процесів людей та влади.
Процес федералізації назрівав давно.
Проте федералізація передбачає розподіл коштів та повноважень, на що більшість людей як би не погоджувалося.
Але Крим в нас віджали. Забрали всі ресурси, в т.ч. усі повноваження.
Реакція?
Ніяка? Гірше!
Ми навіть віджим визнати не можемо. Визнання віджиму призвело б до переведення питання в економічну площину: разом з незалежністю, Криму мала б дістатися частина держборгу України, вода та електроенергія за ринковими цінами, скасування соціального держзабезпечення мешканців Криму і т.і. Зникають підстави для торгівельних війн і т.д.
Логічно?
Але ж це визнати поразку!
Такий спосіб не для нас!
Ми втратили, і будемо втрачати ще більше щодня, щотижня, щомісяця лише за те, щоби казати, що Крим наш!
Скільки ми це стверджуватимемо? Поки не розбудуємо армію та не відвоюємо Крим?
Хтось у це вірить? Нам це треба?
Тобто: Крим пішов, а проблеми залишилися!
Далі розвиток ситуацій по Сходу... Все з точністю так само. Росії там нема. Ок. Просто "самооборона". Проведемо черговий референдум - отримаємо чергових 97% підтримки, бо ситуація неконтрольована. Що робиться? Правильно - заради єдності, залишимо всі проблеми собі! Для чого? Плануємо вибити гуманоїдів? Ні, не плануємо насправді.
Плануємо виростити патріотів хоч у наступному поколінні? Ні, це нереально за відсутності реальної влади там. Тобто, втрата часу призводить виключно до накопичення проблем.
Ситуація буде продовженням ситуації у Криму.
Що ми ще зробимо для єдності?
Правильно - збережемо у парламенті п"яту колонну з "окупованих" територій. Логічно? Україна ж єдина? І чії інтереси вони представлятимуть? А чиї гроші вони ділитимуть?
Я стурбований!
І не від "втрат територій" бо я давно за право на самовизначення.
А від того, що ми не робимо жодного послідовного кроку.
Ми не будуємо єдиної країни.
Ми не будуємо федеративного устрою.
Ми не боремося.
Ми не визнаємо.
Ми ув"язалися лише в економічне протистояння зі значно сильнішим супротивником, на якого за дивним збігом замкнена значна частина нашої економіки.
Економіку не переорієнтувати Указом.
Це не зміниться ні за рік, ні за два, значить, економічні негаразди наростатимуть.
Я вважаю, що треба чи боротися по справжньому, чи дати спокій.
Чи оголошувати джихад, чи визнавати право на самовизначення.
Сьогодні здається, що більшість мешканців Сходу за єдину Україну?
А як це перевірити насправді?
Волевиявлення "а-ля рус" в контрольованих гуманоїдами областях призведе до 97% голосування за сепаратизм.
Думаєте, це не проблема?
А якщо завтра гуманоїди контролюватимуть Полтавську чи Вінницьку область?
Чи далі?
Лише такий нахабний віджим територій дозволяє проводити референдуми?
Чи віджата область у складі РФ це більш прийнятно, ніж федеральна у складі України?
Чи легше дізнатися реальні розклади на сьогодні та зафіксувати статус-кво?
А якщо оголосять заочні результати?
Сподіваєтеся на стурбованість Заходу? На глибоку стурбованість?
На економічну війну проти раші? Так ми будемо першими жертвами цієї війни!
Варіант "ні два, ні півтора" лише поглибить наші економічні проблеми, проблеми, які призведуть до значно більших втрат вже всієї України.
Кажуть, що пройшло мало часу.
Але в даному випадку достатньо рішення і все.
Поки не побачу реальних дій хоч по якомусь напрямку, я буду стурбований!
І до паніки це не має відношення.
Я готовий воювати за Україну.
Я готовий визнати незалежність всіх, хто не бажає бути разом.
Але я не готовий сидіти і чекати у моря погоди.
І тим більше, не готовий продовжувати годувати сепаратистів у той час, коли йде економічна війна проти нас.
