- Василь, кажуть у тебе від батька Калаш залишився?
- Ну залишився, а що?
- Та тут сусід каже, що він тебе боїться із-за того.
- Тю, так у нього ж самого кулемет, та й не один! Та й нахуй він мені вперся, я ні на кого не нападав...
- Ну то таке....Він все одне боїться. А може віддасиш того калаша сусіду - він тоді тебе боятися не буде.
- Тю, а як я захищатися буду?
- Та гавно вапріс, сусід пообіцяє, що він на тебе нападати не буде і що навіть захистить, якщо хтось інший полізе. І я теж, з свого боку, обіцяю вписатися, хоч я і з іншого району. І ще мій корєш, котрий на острові живе, теж впишеться. Але насправді, хто до тебе полізе? Ми далеко, а сусід - він ж практично брат тобі. Майже. Віддай по-хорошому, а?
(Василь віддає калаша, отимує красивий сертихвікат у рамці).
Через якийсь час сусід валить паркан, заходить до Василя, їбе гусей і доньку, вбиває сина, відхряпав дві кімнати з п'яти і готовий "аканчятєльно рєшить вапріс" з Василем і жінкою. Василь дзвонить до решти добрих дядечок-гарантів і чує, що по-перше сертихвікат "то таке", що калаш вони йому не дадуть, і навіть бєрдан однозарядний не дадуть, бо він може нідайбо сусіду шибки в хаті прострілити, а це ніхультурна. І що взагалі, Василю б не завадило подивитися на себе: і випива він по вихідних, і зайва вага у ньго, і з рота пахне а ще він з роботи 18 зварювальних електродів спиздив за останні 30 років і хай не думає, що ніхто не знає.
Ось що мені нагадує вся ця дискусія про "наллємо води у басейн коли ви так навчитесь бездоганно з вишки вниз головою стрибати і робити ластівку в процесі".
