Цей уривок з книги видавався окремою статтею, і називався він так:
Ориана Фаллачи: МАЛЕНЬКИЙ УРОК ИСТОРИИ
У 635 р. н.е., тобто через три роки після смерті Мохаммеда, армії Священного півмісяця вторглися до християнської Сирії та християнської Палестини, У 638 р. вони взяли Єрусалим і Храм Гробу Господнього. В 640 р. захопивши Персію, Вірменію та Месопотамію (нинішній Ірак), вони вторглися в християнський Єгипет і завоювали християнський Магріб, тобто сучасні Туніс, Алжир та Марокко.
У 668 р. вони вперше напали на Константинополь і брали в облогу його п'ять років. В 711 р. вони перетнули Гібралтарську протоку і висадилися на католицькому Іберійському півострові, підім'явши під себе Португалію та Іспанію, де, незважаючи на опір героїчних воїнів Пелайо, Сіда Кампеадора та інших, вони залишалися цілих вісім століть. І той, хто вірить у «мирне співіснування, яким були відзначені відносини між завойовниками і завойованими» нехай перечитає розповіді про спалені абатства і монастирі, осквернені церкви, про зґвалтовані монашки, про християнських і єврейських жінок, яких вони замикали у своїх гаремах.
Нехай згадає про розіп'ятих у Кордові, повішених у Гранаді, обезголовлених у Толедо та Барселоні, Севільї та Заморі. (Обезголовлення в Севільї було наказано Мутамідом: він використав ці відрубані голови євреїв та християн для прикраси свого палацу. У Заморі голови рубали за наказом Альманцура, візира, який відомий як "покровитель філософів та найбільший лідер ісламської Іспанії"!
Проголошення імені Ісуса означало миттєву кару. Розп'яття, зрозуміло, або обезголовлення, або повішення, або садження на палю. Те саме слід було тим, хто посмів дзвонити в дзвін. Те саме за носіння зеленого кольору, що належав виключно ісламу. Коли повз проходив мусульманин, кожен єврей і християнин були зобов'язані відступити вбік і вклонитися. І горе тому єврею чи християнину, який наважився відреагувати на образу від мусульманина. Що ж до тієї деталі, що широко афішується, що невірні собаки не були зобов'язані переходити в мусульманство і їх навіть не підштовхували до цього, чи знаєте ви, чому не підштовхували?
– Бо ті, що переходили до ісламу, переставали сплачувати податки. А ті, що відмовлялися, продовжували платити.
У 721 р. з Іспанії вони пройшли не менш католицьку Францію. Під проводом губернатора Андалузії Абд аль-Рахмана вони вирізали все чоловіче населення Піренеїв і Нарбонни, викравши в рабство всіх жінок та дітей, після чого продовжили свій шлях до Каркассона. Просуваючись на північ, вони вирізали монашок і ченців у всіх абатствах, що зустрічалися на шляху. У Ліоні та Діжоні вони пограбували всі без винятку церкви. Їхнє захоплення Франції тривало одинадцять років, хвилями.
У 731 р. хвиля, що складалася з 380 тисяч піхотинців і 16 тисяч вершників, досягла Бордо і рушила в Пуатьє, а звідти - у Тур. І якби 732 р. Шарль Мартель не виграв бій у Пуатьє-Тура, сьогоднішня Франція теж танцювала б фламенко.
У 827 р. вони висадилися в Сицилії, ще однієї мети їхньої ненаситної жадібності. Вирізаючи, обезголовлюючи, саджаючи на палі, розпинаючи, як завжди, вони завоювали Сіракузи і Таорміну, потім Мессіну і Палермо, і за три чверті століття (саме цей час знадобився їм, щоб зламати опір гордих сицилійців) вони ісламізували острів. Вони залишалися тут протягом двох століть, доки їх не вибили нормани. Але в 836 р. вони висадилися в Бріндізі, У 840 р. у Барі, У 841 р. в Анконі. Потім через Адріатичне море вони рушили назад до Тірренського моря і влітку 846 висадися в Остії. Вони розграбували і спалили її і, рухаючись вгору Тибром, досягли Риму. Обсадивши місто, одного разу вночі вони вдерлися до нього. Вони пограбували базиліки св. Петра і Павла, зруйнували їх, і, щоб позбутися їхньої присутності, Папа Сергій Другий змушений був запровадити щорічну данину обсягом 25 тисяч злитків срібла. Щоб уникнути подальших нападів, його наступник Лео Четвертий збудував Леонінські стіни. Залишивши Рим, вони обрушилися на Кампанью. Там вони залишалися 70 років, руйнуючи Монтекассіно і терзаючи Салерно.
Однією з їх розваг у цьому місті було щонічне принесення в жертву невинності однієї з монашок. І знаєте де? На вівтарі католицького собору.
У 898 р. вони обрушилися на Прованс, точніше, сьогоднішній Сан-Тропез. Влаштувавшись там, в 911 р. вони перетнули Альпи і вторглися в П'ємонт. Окупувавши Турин та Касаль, вони спалили всі церкви та бібліотеки, вбили тисячі християн, після чого вирушили до Швейцарії. Тут вони дісталися Женевського озера, але були зупинені снігом, розвернулися і прийшли назад у теплий Прованс.
У 940 р. вони окупували Тулон, де влаштувалися і... ну, ви вже знаєте.. Нині дуже модно стало бити себе в груди і каятися, звинувачуючи Захід за хрестові походи. Розглядати хрестові походи як несправедливість, заподіяну бідним безневинним мусульманам. Але ще до перетворення Хрестових Походів на серію експедицій з повернення християнам Гробу Господнього в Єрусалимі (який, пригадайте, був захоплений мусульманами, а не моєю тітонькою), ці походи були відповіддю на чотириста років вторгнень і окупації.
Хрестові походи були контратакою з метою припинити ісламську експансію в Європі, відволікти її на Схід (маючи на увазі Індію, Індонезію і Китай), а потім на всю Африку і в напрямку Росії та Сибіру, де татари, що прийняли іслам, вже громили послідовників Христа. Але після закінчення хрестових походів сини Аллаха відновили свою політику, як і більше того. Цього разу руками турків, які стояли напередодні народження Оттоманської імперії, імперії, яка до 1700 р. концентрувала всю свою жадібність на Заході і перетворила Європу на улюблене поле битви.
Виразники та носії цієї жадібності, знамениті яничари і сьогодні збагачують нашу мову, будучи синонімом фанатичного вбивці. Чи знаєте ви, ким були насправді ці яничари? Ці добірні війська імперії, суперсолдати, здатні як на самознищення, так і на війну, вбивство та пограбування? Чи знаєте ви, де їх рекрутували, чи, точніше, силоміць закликали на службу?
- У країнах, підпорядкованих імперією. У Греції, наприклад, або в Болгарії, Румунії, Угорщині, Албанії, Сербії. Нерідко й у Італії, у прибережних містах, куди нападали їхні пірати. На цих берегах ви і сьогодні ще можете бачити залишки сторожових веж, які будувалися, щоб виглядати заздалегідь їхнє наближення та попереджати мешканців навколишніх міст та сіл. Там все ще чути луну крику, який сьогодні використовують глузливо, але тоді це був крик жаху та розпачу: "Мамо, турки!" Вони викрадали цих майбутніх убивць у віці одинадцяти-дванадцяти років, разом із ще більш маленькими дітлахами, щоб сховати їх у гареми султанів та візирів-педофілів, і вибирали їх із найкрасивіших і найсильніших первісток видатних сімей. Після переведення в іслам їх замикали у військові бараки і тут, забороняючи їм будь-які теплі, любовні, людські стосунки, у тому числі і шлюб, їх обробляли так, як Гітлер навіть не індоктринував свої Waffen SS. Їх перетворювали на найстрашнішу військову машину, яку бачив світ із римських часів.
Я не хочу надто затягувати цей маленький урок історії, який у наших політкоректних школах був би справжнім моральним гріхом, але хоча б коротко я зобов'язана освіжити пам'ять забудькуватих та лицемірів. Так ось - У 1356, 84 роки після Восьмого хрестового походу, турки захопили Галліполі, півострів, який тягнеться на 100 км вздовж північного узбережжя Дарданелл. Звідси вони вирушили маршем на захоплення південно-східної Європи і миттєво захопили Трієст, Македонію та Албанію. Вони підкорили собі Велику Сербію і наступні п'ять років знову обложили Константинополь, паралізувавши його і відрізавши від решти Заходу. Щоправда, 1396 р. вони змушені були зупинитися, оскільки їм довелося зайнятися монголами, ісламізованими, але не підкореними.
Але вже 1430 р. вони відновили свій похід проти Європи та захопили венеціанські Салоніки. Зламавши опір християн у Варні у 1444 р., вони забезпечили собі оволодіння Валахією, Молдавією, Трансільванією, територією, що нині називається Болгарією та Румунією, потім у 1453 р. знову обклали Константинополь, який упав 29 травня до рук Махмета Другого. До речі, чи ви знаєте, хто був цей Махмет Другий? Хлопець, який за допомогою ісламського братовбивчого закону, що дозволяє султанові вбивати членів своєї родини, зійшов на трон, задушивши свого трирічного брата.
Ви, мабуть, не пам'ятаєте хроніку падіння Константинополя, залишену нам писарем Францесом. Вона може дуже освіжити пам'ять забудькуватих.. Чи, швидше, лицемірів? Особливо в Європі, яка оплакує лише мусульман, і ніколи – євреїв і християн, чи буддистів, чи індусів, – було б політично некоректно пам'ятати подробиці падіння Константинополя. Його мешканці на світанку, доки Махмет Другий обстрілював стіни Феодосії, сховалися у соборі св. Софії і тут почали співати псалми, щоби викликати божественне милосердя.
..Патріарх при свічках служить свою останню месу і, щоб знизити паніку, голосно оголошує: "Не бійтеся, мої брати і сестри! Завтра ви вже буде в царстві небесному, і ваші імена доживуть до кінця часів!" Діти плачуть у страху, матері, щоб надати їм мужності, повторюють: "Тихо, тихо, дитино моя! Ми вмираємо, за нашу віру в Ісуса Христа! Ми вмираємо за нашого імператора Костянтина XI, за нашу батьківщину!". Оттоманське військо під барабанний бій вривається через проламані стіни, змінюючи генуезьких, венеціанських та іспанських захисників, рубають їх на шматки своїми сокирами, вриваються в собор і обезголовлюють усіх, включаючи дітей.
Вони розважаються, збиваючи свічки цими маленькими відрубаними головами. Ця бійня тривала з світанку до полудня і припинилася лише тоді, коли великий візир зійшов на амвон св. Софії і звернувся до вбивць: "Відпочивайте. Тепер цей храм належить аллаху". Тим часом місто горить, солдатня розпинає, вішає і садить на колеса, яничари гвалтують і ріжуть монашок (чотири тисячі за кілька годин) і заковують уцілілих у ланцюги для подальшого продажу на ринках Анкари.
