Ну, цей процеси 30-х років теж патріотично вітали, Адальфа та Йосю теж натовпи гопки скакали...
Мені дід покійний розповідав як Йосю обожнювали у 30 ті, то страшне.. Сусідів розстрілювали, а публіка волала "Да здравствует..."
И потом любили тоже. Мне бабушка рассказывала, в 53-м она в 10-м классе училась. На уроке объявили что умер Сталин - весь класс рыдал навзрыд...
Я не знаю, как там в 1953м, но когда умер Брежнев, реально многие плакали.
Недоумение, как жить дальше? (а я лично учился в 7 классе) несколько скрасили три дня выходных, когда не надо было ходить в школу.
Но растерянность была серьезная. Даже я, как семикласник, ее помню до сих пор.
Это особенности тоталитаризма. Что творилось в 1953м, могу себе представить.
Я даже иногда думаю, что надо поехать в Беларусь сразу после смерти Лукашенка... Чтобы увидеть своими глазами что то такое, и поговорить с людьми... 
Коли помер Брежнєв, мені було 26
І я НЕ ПАМ'ЯТАЮ, щоб хтось (принаймні, з моїх знайомих і родичів) плакав або якимось чином побивався за ним. Пам'ятаю, що всі раділи додатковим вихідним (на траур), і атмосфера була така, наче очікували якихось змін, і змін - на краще.
А от щодо Сталіна, то моя мама розповідала, що вона із зовицею плакали, аж ридали, а її свекор з них сміявся - казав, от дурні дівчата, чого б то за ним плакати, то такий страшний кат був...
